Орильйон
Орильйо́н (від фр. orillon; букв. «вушко») — елемент фортифікаційної споруди, частина фланку укріплення (бастіону). У італійському стилі фортифікації має закруглену форму[1][2].
![](../I/%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D0%BD-%D1%81%D1%85%D0%B5%D0%BC%D0%B0_%D0%BA_%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%B5_%C2%AB%D0%9E%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%BD%C2%BB._%D0%92%D0%BE%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D0%B0%D1%8F_%D1%8D%D0%BD%D1%86%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B4%D0%B8%D1%8F_%D0%A1%D1%8B%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B0_(%D0%A1%D0%B0%D0%BD%D0%BA%D1%82-%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B1%D1%83%D1%80%D0%B3%252C_1911-1915).jpg.webp)
(малюнок із статті «Орильон»
«Військова енциклопедія Ситіна»).
XVI—XIX століття
![](../I/Bastion.avec.orillons.png.webp)
Перші орильйони з'явилися у фортецях у XVI столітті і відразу показали свою ефективність. Це сприяло їх швидкому поширенню[3].
З розвитком артилерії повстала необхідність захисту від ворожого вогню гармат, що стояли на фланках бастіонів. Фланки завжди перпендикулярні до валу або стіни фортеці (інша назва — куртина), що з'єднує два бастіони. Тому одну третину фланка будували відступом назад, до центру бастіону. Решта фланка або мала пряму форму, або закруглялася, тим самим формувався орильйон[1]. Орильйон надавав можливість захистникам фортеці вести вогонь вздовж фланка бастіону[4][5].
Відступні фланки з орильйонами, що мали меншу висоту ніж стіни бастіону, дуже часто застосовувалися від час будівництва фортець аж до середини ХІХ століття[1].
XX століття
![](../I/Artillery_pillbox_554_Kiev_fortified_region_front-view-01.jpg.webp)
У ХХ столітті фортеці еволюціювали в оборонні лінії та укріпрайони, що складалися з окремих відносно невеликих оборонних споруд (ДОТ, капонір тощо). Тому функції орильйону обмежувалися лише тією окремою спорудою, до якої приєднано орильйон. Тепер його будували з бетону частіше всього у спорудах флангового вогню (капонірах) для прикриття амбразур з фронту. Орильйон мав ухил від бойового каземату до свого закінчення. Ця конфігурація спрощувала маскування, спостереження з боку супротивника ускладнювалося, бо орильйон тримав земляну обсипку споруди, і уся оборонна точка виглядала як пагорб. Під час близьких вибухів орильйон не давав землі засипати амбразури землею. До того ж орильйон йшов паралельно одній з крайніх ліній сектора обстрілу амбразур, а тому він захищав саму амбразуру від ворожого вогню з «мертвої зони», куди вогонь з самої амбразури не досягав[6].
Див. також
Джерела
- Орильон // Военная энциклопедия : [в 18 т.] : [рос.] / под ред. В. Ф. Новицкого [и др.]. — СПб. ; [М.] : Тип. т-ва И. В. Сытина, 1911—1915. (рос.)
- Useful english dictionary. 2012.
- Губайдуллин А. М. «Фортификационный словарь». Казань: Институт истории АН РТ. 2003.
- Плужников В. И. «Термины российского архитектурного наследия». 1995 год.
- «Словарь Архитектурных терминов». EdwART. 2011.
- А. В. Кайнаран, А. Л. Крещанов, А. Г. Кузяк, М. В. Ющенко Киевский укрепленный район 1928—1941. — ПП Видавництво «Волинь», 2011. — 356 с. (Серія «История фортификации») ISBN 978-966-690-136-4