Ороки

О́роки[1] (самоназва ульта́, на́ні) — малочисельна народність на Далекому Сході Азії та в Україні.

Ороки
Ульта, Нани
Озброєні ороки, Південний Сахалін, 1-а пол. ХХ ст.
Кількість бл. 1300 чол.
Ареал  Україна: 959 (2001)
 Росія: 346 (2002)
Японія: бл. 20 (1989)
Близькі до: тунгусо-маньчжурські народи
Мова російська, українська, орокська
Релігія Православ'я, частково традиційні вірування

Територія проживання і чисельність

Ороки є корінним народом Далекого Сходу Азії, зокрема вони проживають на сході острова Сахалін (Росія) і на півночі острова Хоккайдо (Японія).

За даними перепису населення Російської Федерації 2002 року в країні проживало тільки 346 осіб орокської національності[2]. Про чисельність ороків у Японії сучасні дані відсутні, однак відомо, що в 1989 році в околиці м. Абасірі на о-ві Хоккайдо існувала орокська община у складі 20 осіб[3].

Цікава ситуація склалася в Україні за результатами першого перепису населення після розпаду СРСР в 2001 році — було зафіксовано проживання 959 осіб, які самоідентифікували себе, як ороки, щоправда, тільки 12 з них (тобто трохи більше відсотка) назвали орокську мову як рідної, ще 179 осіб (бл. 1/5) рідною вважають українську, решта — переважно російську[4].

Дані з мови і етнічної спорідненості

Орокська мова належить до тунгусо-маньжурської мовної групи. Серед ороків поширена російська мова, лише невелика частка з них володіє рідною мовою.

Мовно і культурно ороки близькі до інших тунгусо-маньжурських народів Приамур'я нанайців, ульчів, орочів, удегейців; щодо господарської діяльності відрізняються від них розведенням оленів.

Дані з господарства і етнографії ороків

У минулому основну роль в житті ороків відігравало рибальство, оленярство носило підсобну роль, маючи транспортне значення.

Традиційне житло ороків узимку конічний чум (подібний до евенкійського), за літнє житло правив близький за типом до орочського двосхилий намет, критий корою дерев.

Ороки поділялися на екзогамні патрилінійні роди.

У радянський час майже всі ороки, що проживали на північному сході Сахаліну, були об'єднані в одному оленярському колгоспі.

Виноски

Література

  • Новикова К., Сем Л. Орокский язык // Языки мира: Тунгусо-маньчжурские языки. М., 1997. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.