Чум
Чум (із комі чом, що походить від загальнопермського *č'om — «курінь, хлів, комора, прибудова»)[1] — назва переносного житла (і його форми) у деяких народів Півночі Росії.
![](../I/Chum.jpg.webp)
Будування і структура
Чум являє собою намет із жердин конічної форми, часто гостроверхий, із закріпленими угорі жердинами. Узимку чум вкривали шкурами (найчастіше — оленячими), влітку — берестом, іноді парусиною.
Діаметр долішньої частини чуму становив від 3 до 8 метрів. Посеред чуму облаштовували вогнище, як для обігріву, так і викурення мошкари (у літню пору) — дим виходив в отвір, який лишали при зв'язуванні жердин нагорі чуму. За вхідні двері у чумі правила відкидна шкура. Долівку часто вкривали тими ж жердинами (гіляччям), а поверх — шкурами. Місце навпроти входу вважалося найголовнішим (адже з нього добре видно, хто заходив у чум).
Історія та розповсюдження
Історики справедливо визначають чум як одну з первісних форм людського житла. За прообраз чуму міг правити намет із жердин, що приставлялися до якогось сталого об'єкта природи (скеля, дерево тощо).
![](../I/Khanty_in_front_of_Chum_near_Lake_Numto.jpg.webp)
Як форма житла чум поширений на величезній території від Кольського півострову, Північного Поволжя, Прикам'я, Уралу, майже по всьому Сибіру, включаючи його південні частини. Чум набув розповсюдження у доволі різних народів — фіно-угорських, тюркських, самодійських, монгольських і тунгуських. Зокрема, чум побутує у північних саамів і північних комі, хантів, ненців, кетів, північних якутів, ороків, евенів, нганасанів, тувинців-тоджинців та алтайців (найпівденніше, де його зафіксовано).
Взагалі чум — це фіно-угорське (комі) слово, зазвичай в інших народів це житло має свої національні назви, але назва чум усталилося в літературі, в тому числі і науковій, для називання загального типу такого житла. У сами́х фіно-угрів чум як житло зберігся лише у північних комі та саамів. Зокрема, у саамів чум є переносним літнім житлом і має назву кувакса, ко́вас (у східних російських саамів) або кота (у західних скандинавських саамів).
В угро-фінських народів Поволжя чум доволі рано втратив значення житлового приміщення, перетворившись на господарську підсобну будівлю. Так, в удмуртів, чувашів і мордовців (а також у тюрків Поволжя казанських татар) жердяний кістяк чума править за стодолу (шиш), критий соломою, він прикриває вхід до погребу. Так само і в західних фінів та карелів будівлі на подобі чуму (кота) виконують функції літньої кухні; а в естонців подібні літні кухні з жердин ялини побутували ще в XIX столітті.
Найдовше значення житлової споруди чум зберігав, а подеколи зберігає і досі в ненців, нганасанів, долганів тощо. Група чумів має назву стійбище.
Цікаві факти
- Слова з популярної в радянський час пісні рос. «А чукча в чуме ждёт рассвета» не відповідають етнографічним реаліям життя цього народу — чукчі ніколи не жили в чумах, а лише в ярангах. Цей факт, як і взагалі вільне вживання решти етнічних термінів, а також інші суттєвіші вади національної політики відображають поверхове ставлення до інородців як у СРСР, так і Росії[джерело?].
Примітки
- Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 6 : У — Я / укл.: Г. П. Півторак та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 6 : У — Я. — 568 с. — ISBN 978-966-00-0197-8.
Джерела, посилання і література
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985., Том 12 (1985), стор. 382
- Словник іншомовних слів, К.: Головна Редакція УРЕ АН УРСР, 1975 (укр.)
- М. М. Скаткін // Природознавство: підручник для 4 класу. — К.: «Радянська школа», 1967. с.256 (сторінка: 166)
- Народы мира. Историко-этнографический справочник, М.: «Советская энциклопедия», 1988 (рос.)
- Сторінка Оксани Харучі з нотатками і світлинами про сучасне життя ненців (англ.)
- Нотатки Флоріана Штаммлера (Florian Stammler) про перебування на Ямалі (англ.)
- Харузин И. Очерк истории развития жилища у финнов., М., 1895 (рос.)
- Харузин И. Очерк истории развития жилища у тюрков., М., 1896 (рос.)
- Heikel A. Die Gebäude der Čeremissen, Mordwinen, Esten und Finnen, Гельсінґфорс, 1888. (нім.)