Отченашенко Світлана Іванівна

Народилась в селі Іскивці (за іншими даними — у с. Сенча[1]) Лохвицький район, Полтавська область. Батько мав три вищі освіти, закінчив учительський інститут, Вищу партійну школу та сільськогосподарський інститут[2]. Займав посаду голови колгоспу. Батьки познайомились у військовому шпиталі, куди тато потрапив після поранення та де працювала медсестрою мати. Мати походила з Ленінградської області. Довгий час з Ленінградом як культурною столицею буде пов'язана різними справами і Світлана Іванівна.

Серед спогадів дитинства — кіно раз на місяць в землянці, що виконувала роль сільського клубу та радіопередача часів СРСР «Театр у мікрофона»[2] . Молода Світлана брала участь в шкільній самодіяльності. Раз на два роки мати вивозила доньку із села до Ленінграда, де водила в театр. Враження від театру й вистав з його комлексним мистецьким впливом на свідомість стануть найсильнішими спогадами юності. Бачила на сцені живих Ольхину та Смоктуновського у виставі «Ідіот» у Большому драматичному театрі[2] , що було дарунком долі.

Освіта майбутньої актриси розтяглась на декілька років і пройшла у різних містах. Влаштовувалась у ВГИК у Москві, але не витримала напруги мегаполісом. Перебралась у Київ, де влаштувалася в студію теата імені Франка. Серед викладачів Світлани Отченашенко — Покотило Михайло Федорович (1906—1971), народний артист України, Степанков Костянтин Петрович (1928—2004)[2] . По закінченні студії працювала в Полтавському театрі, але як початківець грала дрібні ролі.

У 1984 році закічила Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії[3].

Випробуванням і школою акторської майстерності став для неї театр в місті Маріуполь. Там її ввели у низку вистав і на провідні ролі. Молода актриса розпочала довгий шлях самоосвіти.

Театр в місті Маріуполь досить швидко набрав значну мистецьку висоту серед театрів півдня України. Тут роками працювали обдаровані режисери Утеганов Олександр Кадирович, Бугаєв Володимир Федосієвич, Непряхін Станіслав Михайлович. Це помітно підняло мистецький рівень вистав, частка яких стане явищем в театральному мистецтві України як акторськими роботами, так і творами в сценографії. В театрі грали як вистави для дітей, так і для дорослих. Диапазон репертуару — від казок до світової і вітчизняної класики (Лопе де Вега, Мольєр, Чехов).

В акторській долі Світлани Іванівни низка значних театральних образів. Серед них — Віктоша («Сказки Старого Арбата»), Діана («Собака на сене»), Аркадіна («Чайка»), Раневська (Вишнёвий сад), роль — Марія Каллас тощо. Навіть малий перелік зіграних ролей — мрія для кожної амбітної актриси. Вистави маріупольського театру витримали і іспити гастролями в інших містах тодішнього СРСР, де глядачі не знали про рівень театрального мистецтва, вже досягнутий в приазовському місті.

Особливою була для актриси роль Марії Каллас, відомої в світі оперної співачки (вистава «Майстер-клас», 2002). Отченашенко надто напружувалась, аби її Каллас ні в чому не втрачала значущість майстрині оперного театру і її достовірність.

Загальна кількість ролей, зіграна актрисою в театрі, превищує сто тридцять[4].

За значний внесок у розвиток театрального мистецтва Національною спілкою театральних діячів України нагороджена високою театральною нагородою — премією ім. Марії Заньковецької (2005)[5]

• 
  Скульптура на головному фасаді маріупольського театру
• 
  Драмтеатр, Жовтневий район
• 
  Фасад маріупольского театру, повернутий у сквер

У актриси Світлани Отченашенко служіння театру не обмежилось тільки виставами. Мало кому відомо, що актриса брала активну участь в створенні бібліотеки в маріупольському театрі разом із завідувачем трупою Іскаковою Неллі Миколаївною[2] . Актриса кохається в поезії, добре відчуває красу слова.

• Харабет Юхим Вікторович, скульптор і медальєр, заслужений діяч мистецтв України[2] .

«Казки старого Арбату» О. Арбузов — Виктоша

«Собака на сіні» Лопе де Вега — Діана

«Хищница» Оноре де Бальзак — Флора Бразіл

«Живи і пам'ятай» В.Распутін — Настуся Гуськова

«Любов під в'язами» Ю. О'Ніл — Аббі Патнем

«Леді Макбет Мценського повіту» М.Лєсков — Катерина Ізмайлова

«Чайка» А.Чехов — Аркадіна

«Вишневий сад» А.Чехов — Раневська

«Тартюф» Ж.-Б.Мольєр — Доріна

«Міщанин у дворянстві» Ж.-Б.Мольєр — г-жа Журден

«Моя професія — синьйор з вищого світу» Д. Скарніччі й Р. Тарабузі — Ілона Чібор

«Майстер Клас» Т.Мак-Неллі — Марія Каллас

«У війни не жіноче обличчя» С.Алексіевіч — Вікторія Михайлівна

«Божевільні» С.Алексіевіч — Мати

«Любов — книга золота» О.Толстой — Катерина ІІ

«Вовки та вівці» О. М. Островський — Мурзавецька

«Прибуткове місце» О. М. Островський — Кукушкіна

«Ніч перед Різдвом» М.Гоголь — Катерина ІІ

«Аленький цветочек» С.Аксаков — Няня

«Дерева помирають стоячи» А.Касона — Бабуся

«Запрошення у замок» Ж.Ануй — мати Ізабели

«Страсті по дивану» М.Тульчінська — 2-а жінка

«Денис Давидов» В. Соловйов — Василиса

«Маленькі комедії» А.Арканов, Г.Горін — Анна Серафимівна ІвАнова

"Готель «Каліфорнія» Л.Лунарі — Вона

«Одруження Бальзамінова» О.Островський — Павла Петрівна Бальзамінова

«Баба Шанель» М.Коляда — Іраїда Семенівна

«Сільвія» А.Герні — Леслі

Зачароване кохання — баба Зоя, 2008

• газета «Ильичёвец», 19 ноября 2005 г.
• журнал «Україна», № 47, 1983(Олександр Федорук, стаття « Медаль… Ще медаль»)