Марія Каллас

Марі́я Ка́ллас (грец. Μαρία Κάλλας; 2 грудня 1923, Нью-Йорк — 16 вересня 1977, Париж) — грецька співачка (сопрано), яка стала знаною в світі у період після Другої світової війни.

Марія Каллас
англ. Maria Callas
грец. Μαρία Κάλλας
Основна інформація
Дата народження 2 грудня 1923(1923-12-02)
Місце народження Нью-Йорк, США
Дата смерті 16 вересня 1977(1977-09-16) (53 роки)
Місце смерті Париж, Іль-де-Франс[1]
Поховання
Егейське море[2] : 
Роки активності 1939—1962-і
Громадянство Париж, Франція
Національність грекиня
Професія оперна співачка
Освіта Афінська консерваторія
Вчителі Elvira de Hidalgod
Співацький голос dramatic coloratura sopranod
Жанри опера
Колективи Метрополітен-опера, Ла-Скала
Лейбл EMI
Нагороди Премія Греммі за досягнення в галузі звукозапису
www.callas.it
Цитати у Вікіцитатах
 Файли у Вікісховищі

Біографія

Марія Каллас народилася 2 грудня 1923 в Нью-Йорку в мішаній греко-американській сім'ї. Ще дитиною Марія дуже розвинула музичний слух, слухаючи грамофонні записи й радіо; займалася фортепіано, потім брала уроки співу. Через бідність у 1936 році сім'я повернулася до Греції, і там Каллас почала займатися співом в Афінській консерваторії у Ельвіри де Ідальго, яка дала їй основи бельканто. 3 ранньої юності потужне звучання голосу, а також його трьохоктавний діапазон визначили основне амплуа співачки — найтяжчі партії італійського репертуару, а також опери Ріхарда Вагнера.

Студенткою дебютувала в партії Сантуцци в «Сільській честі» П'єтро Масканьї (1938, Афіни). Під час Другої світової війни і окупації Греції італійськими військами співала на різних сценах. Після війни була звинувачена в тім, що «співала окупантам», у зв'язку з чим їй було заборонено виступати. 3мушена була залишити батьківщину й емігрувати в Італію, де з успіхом виконала партію Джоконди в 1947 році на фестивалі «Арена ді Верона».

Визнання прийшло до Каллас в 1949 році, коли вона впродовж одного тижня проспівала Брунгільду в вагнерівській «Валькірії» і Ельвіру в «Пуританах» Вінченцо Белліні — то був подвиг, рівного якому не знайти в історії оперного мистецтва першої половини XX століття: ці партії не тільки дуже важкі, а й діаметрально протилежні за музичним стилем і вокальним завданням. У 1951 році співачка увійшла до трупи міланського театру «Ла Скала», ставши його примадонною: тут нею було проспівано більшість із 37 партій її репертуару. Голос Каллас чудово втілював трагічний пафос беллінієвої Норми, жвавість і дотепність россінієвої Розіни («Севільський цирульник»), скорботу і божевілля героїнь Доніцетті («Лючія ді Ламмермур») і Белліні («Сомнамбула»), гордість трагічних персонажів Верді.

У 1954 року Каллас пройшла спеціальний курс лікування, щоб позбутися зайвої ваги. У стилізації своєї зовнішності довгий час слідувала популярній кінозірці Одрі Хепберн. Новий образ дозволив співачці втілювати на сцені оперні образи з приголомшливим реалізмом. Того ж року вона вперше з успіхом виступила у США (Чикаго), а за два роки відкрила сезон 1956—1957 в «Метрополітен-опера» виконанням головної партії в «Нормі» Белліні. Наприкінці 1950-х років у Каллас виникли серйозні проблеми з голосом, і в 1962 вона залишила сцену.

Проте 1965 року вона двічі виступила в «Метрополітен-опера» в партії Тоски: її інтерпретації підтвердили думку про Каллас як про найбільш переконливу і приголомшливу виконавицю цієї ролі. З 1971 року Марія Каллас вела викладацьку роботу в Джульярдській музичній школі (Нью-Йорк). Серед величезної спадщини грамзаписів слід зазначити партії Норми (диригент Серафін, EMI), Анни Болени (диригент Гаваццені, EMI), Медеї (диригент Серафін, EMI), Тоски (диригент Де Сабата, EMI).

Померла Каллас у Парижі 16 вересня 1977 року від інфаркту міокарда. Існує також версія, що інфаркт був тільки ускладненням дерматоміозиту, який також міг бути основною причиною проблем із голосом співачки[3].

Каллас та Онассіс

У вересні 1957 року Марія Каллас вперше зустріла Аристотеля Онассіса у Венеції на балу на честь дня народження журналістки Ельзи Максвелл. Проте їхнє кохання спалахнуло тільки навесні 1959 року на іншому балу у Венеції. Заради Онассіса Марія покинула свого чоловіка Баттісто Менегїні.[4] Проте між нею та Онассісом траплялись часто сварки, він ставився до неї часто зневажливо настільки, що цього соромились навіть його друзі. 1965 року стосунки стали вкрай складними. 1968 року Марія Каллас дізналась із газет, що Аристотель Онассіс одружився із вдовою американського президента Жаклін Кеннеді. Одружившись із Кеннеді, Онассіс не забув Каллас. У травні 1970 року він навідував її у Парижі, згодом він продовжував регулярно із нею бачитись. Після смерті сина Онассіса Олександра, що загинув у авіакатастрофі, його також втішала Каллас.

Примітки
  1. Archivio Storico Ricordi — 1808.
  2. Bauer P. Deux siècles d'histoire au Père Lachaise — Versailles: 2006. — P. 166. — ISBN 978-2-914611-48-0
  3. Архівовано 9 березня 2012 у Wayback Machine. Названа причина смерти Марии Калласс — 18-12-2010, ana-mpa
  4. Аристотель Онассис//Муромов И. А. 100 великих любовников. — М.: Вече, 2002.

Література
  • Наталія Загорська про Дєніса Давидова, Міхаїла Булґакова, Алєксандра Купріна, Норґейта Тенцинґа, Марію Каллас / Н. Загорська; переклад з російської Л. Кононович. — Київ: Грані-Т, 2008. — 125 с. — (Серія «Життя видатних дітей»). — ISBN 978-966-2923-77-3. — ISBN 978-966-4651-73-5

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.