Павленко Оксана Трохимівна

Народилась 12 лютого 1895 році в селі Валяві (нині Городищенської міської громади Черкаської області)[1] у родині селянина Трохима Павленка, який працював «счетчиком» при панській економії у селі Свинарка. У 1914 році закінчила гімназію для дівчат у Черкасах. Протягом 1914—1917 років навчалася в Київському художньому училищі у Фотія Красицького, де тісно спілкувалася з А. Г. Петрицьким, Єлевою Костянтином та Падалкою Іваном.[2].

У 1922 році закінчила Академію мистецтв. Учениця професора М. Бойчука.

Сидять: Іван Падалко, Олена Кричевська, А. Лисецька, Михайло Бойчук: стоять: Марія Трубецька, Тимко Бойчук, О. Просяниченко. Сергій Колос, Антоніна Іванова, Роберт Лісовський. Київ. 1920

Вона єдина з плеяди «бойчукістів» (школи українського монументалізму), кому вдалося пережити «сталіномор». Практично усі вони були репресовані, а їх роботи знищені, поприідеологічну підтримку Радянської влади. Коли почалося переслідування бойчукістів, у 1929 році Оксана Павленко отримала запит на викладацьку роботу в Москві. Це її й врятувало, вона залишилася єдиною не репресованою з усіх учнів і учениць Бойчука. Павленко зберегла і передала до музеїв заборонені радянською владою роботи своїх друзів-бойчукістів, які їй вдалося врятувати[3].

З 1925 Оксана Павленко була членом «Асоціації революційного мистецтва України». Разом з Белою Уітцем керувала експериментальною майстернею фрески на будівництві Палацу Рад у Москві (1940—1949)[4].

З 1929 року постійно мешкала в Москві де впроваджувала практики українських монументалістів.

Залишила спогади «Промовте — життя моє — і стримайте сльози».

…Якби в людину не було закладено здатності до удосконалення, надії на краще – краще в ній самій. То який був би сенс в Існуванні людини? Подумайте, навіщо було б тоді народжуватися людині, а людству існувати?. За себе поручуся: без мистецтва я й дня прожити б не змогла… Працювати щодня, щогодини. Працювати, як чорний віл, тоді, може, і вийде щось. Не інакше… Оксана Павленко[5].

Померла художниця 21 квітня в 1991 році у Москві.

Мисткиня займалася викладацькою діяльністю в:

• Межигірському художньо-керамічному технікумі протягом 1922—1927 рр., директором якого на той час був В. Седляр[5]
• У лютому 1929 року О.Павленко отримала офіційне запрошення на викладацьку роботу у ВХУТЕІНі;
• Інституті силікатів у Москві (1929—1931);
• Московському Поліграфічному інституті (1931—1933);
• Вела заняття з фрескового живопису в Московському вищому художньо-промисловому училищі (1950—1951).

У 1919 році студентку першокурсницю Оксану Павленко, разом з І. Падалкою та В. Седлярем, професор М. Бойчук запросив до участі в розписах Луцьких казарм у Києві. Також вона брала участь в експериментальних розписах на стінах аудиторій Інституту пластичних мистецтв (які знищено 1934 року після реорганізації інституту)[6].

Художниця разом з угорським художником Белою Уітцем виїхали у Фрунзе (Киргизія), де разом займалися розписами урядових будівель. Оксана Павленко розробила ескізи та стала "автором проєкту герба Киргизької РСР.

У 1919 році брала участь в художньо-монументальному оформленні Київського оперного театру до Першого всеукраїнського з'їзду волвиконкомів, а у 1921 році театру у Харкові до 5-го Всеукраїнського з'їзду Рад, в роботі над ескізами оформлення Палацу уряду в місті Фрунзе (1936—1938), розписах на ВДНГ СРСР (1938—1940, 1951—1954).

У 1933—1935 роках художниця в Україні перебувала наїздами, брала участь у розписах Червонозаводського театру в Харкові, де створила тричастинну композицію «Фізкультура і спорт».

Я заготовила ескізи... — і поступово, їздячи з Москви, восени 1934 року закінчила свою фреску, — згадувала О.Павленко, — А будинок був ще не готовий, вікна не вставлені.., було дуже холодно і вогко, протяги дикі.., а ще й темно. Лампочка на тисячу ват, — от я очі свої там і лишила...[6].

Продовж 1936—1938 років вона створила низку фресок в Урядовому палаці у Фрунзе та на Всесоюзних сільськогосподарських виставках у Москві (1938—1940, 1951—1954).

У Черкаському художньому музеї зберігається біля сотні її робіт.

З 1921-го року Оксана Павленко брала участь в академічних, республіканських, всесоюзних та закордонних виставках.

У 1991—1992 роках, вже після смерті художниці, в Києві та Львові відбулася перша персональна виставка творів Оксани Павленко.

• Ковальчук О. Михаил Бойчук и его школа // «Великие художники» Eaglemoss International Ltd. — 2005.
• Кашуба-Вольвач О., Сторчай О. Майстерня монументального живопису М.Бойчука у першоджерелах. Спогади Оксани Павленко і Василя Седляра//Образотворче мистецтво — 2008. — № 4. — С. 40-42; 2009. — № 2. — С. 24-29; 2009. — № 3. — С. 132 −135.
• Лебедева В. Оксана Павленко. Москва, Советский художник, 1986.
• Оксана Павленко. Образи часу. Каталог виставки творів. Київ, 1988.
• Оксана Павленко «Промовте життя моє- і стримайте сльози…»// Наука і культура: Україна: Щорічник/Гол. К..: Т-во «Знання», Вип.21.-1987- С.360-384.

• who-is-who.com.ua^{[недоступне посилання з квітня 2019]}
• hohlopedia.org.ua
• Прес-центр^{[недоступне посилання з квітня 2019]}