Павличенко Людмила Михайлівна

Людмила Бєлова народилася 12 липня 1916 року в місті Біла Церква (нині Київська область, Україна, тоді Київська губернія, Російська імперія) у сім'ї петроградського слюсаря, комісара полку під час Громадянської війни, Михайла Бєлова та Олени Трохимівни Бєлової (1897—1972)[1].

До 14 років навчалася в школі № 3, потім родина переїхала до Києва. Після закінчення дев'ятого класу Людмила працювала шліфувальницею на заводі «Арсенал» й одночасно вчилася в десятому класі, здобувши середню освіту. У 1937 році поступила на історичний факультет Київського університету. Студенткою займалася планерним і стрілецьким видами спорту. Успішно захистила дисертацію про Богдана Хмельницького.[2]

У 1932 році вийшла заміж за Олексія Павличенка, народила сина Ростислава (1932—2007). Шлюб невдовзі було розірвано. Німецько-радянська війна застала Людмилу в Одесі на дипломній практиці. З перших же днів війни Людмила Павличенко добровольцем йде на фронт.

Лейтенант Павличенко воювала в стрілецькій Чапаєвській дивізії. Брала участь у боях у Молдові, в обороні Одеси та Севастополя. До липня 1942 року на рахунку Павличенко було вже 309 німецьких солдатів та офіцерів (у тому числі 36 снайперів супротивника).[3] Крім того, за період боїв Л. М. змогла навчити велику кількість снайперів.

Вийшла вдруге заміж за снайпера Леоніда Кіценка, з яким була знайома ще до війни у Києві. 4 березня 1942 року Кіценко загинув у Севастополі[1].

У червні 1942 року поранена. Незабаром її направили з делегацією до Канади та США. Під час поїздки вона була на прийомі в Президента США Франкліна Рузвельта. Американський співак у стилі кантрі — Вуді Гатрі — написав про неї пісню «Miss Pavlichenko».[4]

З 1943 року Павличенко не брала участі в бойових діях, була інструктором школи «Постріл» під Москвою, дослужилась до майора. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 25 жовтня 1943 року Людмилі Павличенко присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Після війни в 1945 році закінчила Київський університет. Мешкала та працювала в Москві. Готувала до друку спогади про Другу світову війну («Героическая быль. Оборона Севастополя. 1941—1942 гг.» (Москва, 1958, 1960).

Працювала в штабі Військово-морського флоту СРСР. Вийшла заміж за Константина Івановича Шавирєва. Працювала у радянському комітеті ветеранів війни.

Померла Людмила Павличенко 10 жовтня 1974 року в Москві. Похована 27 жовтня 1974 року в Москві на Новодівочому цвинтарі (колумбарій. 119 секція, ніша в третьому рядку знизу)[5].

• Медаль «Золота Зірка» Героя Радянського Союзу (медаль № 1218)
• Два ордени Леніна.
• Медалі.

Марка СРСР, 1976

Іменем Людмили Павличенко було названо судно Міністерства рибного господарства. Судно було спущено на воду в 1976 році, у 1996 році судно було продано Туреччині на брухт[6].

На честь Л. Павличенко названо вулиці в містах Біла Церква та Севастополь. На вулиці в Білій Церкві стоїть школа № 3, у якій навчалася Павличенко. У цій школі і дотепер існує музей Людмили Павличенко, створений за часів СРСР.

• Павличенко Л. М. «Героическая быль: оборона Севастополя 1941 — 1942 г.г.» — М. : Государственное Издат. Политической Литературы, 1958. — 70 с. (рос.)

• Павличенко Людмила Михайлівна. // Сайт «Герои страны» (рос.).
• Газета АКБ Промінвестбанк — Всевидющий снайпер
• Поїздка до Вашингтону
• Жіноче обличчя героїзму. До 100-річчя від дня народження Л. Павличенко (1916—1974) // Дати і події. — 2016, друге півріччя : календар знамен. дат № 2(8) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 15-18.