Павло Кампіан

Можна припустити, що був кріпаком-утікачем з маєтності Конецпольських — міста Новополє (над річкою Піліца, нині місто Конецполь Ченстоховського повіту Сілезького воєводства). Справжнє прізвище — Вощина або Вощинка. Син Миколая, брат Войцєха Новокампіануса (Новопольчика) — ритора, теолога, професора Краківського університету.[1]

1544 року вписався до Краківського університету. 1552 року: отримав ступінь магістра філософії, викладав фізику, вважався знавцем медицини, гуманістичних наук. У Кракові взяв нове прізвище Новокампіанус (лат. Novokampianus, пол. Nowopolczyk), згодом спростивши до Кампіан. 10 вересня 1556 року здобув ступінь доктора медицини у Болонському університеті. Повернувшись до Кракова, викладав фізику.

Переїхав до Львова, 1560 року прийняв міське право (громадянство), обійняв посаду міського лікаря. Лікарське вміння П. Кампіана високо цінував Войцех Очко, з яким познайомилися під час його перебування в Львові 1576 року; присвятив йому осібний панегірик. Себастьян Петрицій із Пльзеня (пол. Sebastian Petrycy z Pilzna) вказав його серед лікарів, яким присвятив працю «De natura, caussis, symptomis morbi gallici eiusque curatione quаestio» (Краків, 1591).[1]

Одружившись з Анною Ґринвальдівною, увійшов до кола міських патриціїв, завдяки власній активності невдовзі став одним з найвливовіших міщан.

Відкрито ворогував із аптекарем-вірменином Павлом Абрагамовичем — власником сусіднього будинку на площі Ринок. Процес тривав роками (записи займають багато місця в книгах; завершився з його смертю 1600 року). П. Абрагамович мав чимало доказів вини П. Кампіана, багато свідків, але виграти процесу не міг, бо «той був урядником міста,… мстивим, якому мало хто опирався».[2]

1584 року обраний до міської ради, після чого кілька разів був бургомістром Львова. Володіючи значними коштами, здобутими, ймовірно, від лікарської діяльності в часах епідемій чуми і холери, позичав їх магістратові, беручи в заставу і управління міське майно. Заснував поселення на передмісті Львова під назвою Воля Кампіанівська в районі вулиці Темричівської (нині Пекарська)[3].

У заповіті доручив сину Мартіну продовження робіт в родовій каплиці (роботи почались 1585 року).[2]

Поєднання владних можливостей і великих маєтностей у Львові давали П. Кампіану можливість безроздільного господарювання в межах міста, зловживаючи ним. Мав значні доходи від лікарської практики. Провадив фінансові спекуляції, зокрема, позики під процент, в тому числі місту. За це отримував прибуткові застави, державлення, зокрема, у 1594 році — міські млини.[2]

• В 1561 році купив значний наділ (півтора лани) з вулицею Темричівською (нині Пекарська) на Личаківському передмісті.[1]
• Був власником вулиці Каліча Гора.[2]
• Збудував кам'яницю на площі Ринок, 29 (розібрана 1765 року).
• Записав 1000 золотих для навчання студентів зі Львова та Новополя (потім скасував фундуш, передав його для утримання родової каплиці)
• 1599 року заснував при львівській Катедрі перший побожний банк «Monti Pietatis» (гора милосердя) і Братство Милосердя. Фактично їх можна назвати першим львівським банком та першим ломбардом.  Найбідніші люди не сплачували відсотки взагалі, для інших у позику можна було взяти 100 злотих під заставу на півроку 4 %.  Доки не збудували спеціальний будинок, активи банку зберігалися в родовій ренесансній каплиці Кампіанів. Тож  ця каплиця є найдавнішим у Львові банківським приміщенням[2]. В доповненні заповіту у 1600 році записав 1000 золотих для «Monti Pietatis», який мав позичати гроші бідним міщанам під заставу без відсотків.
• Побожне братство при Латинському катедральному соборі.
• Збудував родинну каплицю-усипальницю при цьому ж храмі, де по смерті був похований (відома як каплиця Кампіанів).

Дружина — Анна Ґринвальдівна. Мав сина Мартіна (Мартина), доньку Зузанну (вийшла заміж за Марека Шарфенберґера-Остроґурського). Припускають, ще одним сином міг бути Кшиштоф Кампіан (1558–1635 — католицький священик, в каплиці збереглось його поховання, не згадується в історичних документах).

В 1629 році польний гетьман коронний Станіслав Конєцпольський мав процес з містом Львовом, в якому домагався від міста видати йому нащадків П. Кампіана та їх майно, оскільки він був втікачем — підданим з його маєтків.[1]