Павло (Вільчинський)
Єпископ Павло (в миру Іван Єлевфер'євич Вільчинський; 1829, село Мала Жмеринка — †4 (17) червня 1908, Балашов) — український релігійний та освітній діяч. Працював у Полтаві, Харкові, у фіно-угорських країнах Московії. Духовний письменник. Єпископ Російської православної церкви.
| Архієпископ Павло | ||
| ||
|---|---|---|
| 19 грудня 1892 — 13 листопада 1893 | ||
| Попередник: | Ісаакій (Положенський) | |
| Наступник: | Митрофан (Невський) | |
| ||
| 21 листопада — 19 грудня 1892 | ||
| Попередник: | Сергій (Спаський) | |
| Наступник: | Іріней (Орда) | |
| ||
| 16 грудня 1889 — 21 листопад1892 | ||
| Попередник: | Євгеній (Шерешило) | |
| Наступник: | Ісаакій (Положенський) | |
| ||
| 5 квітня 1882 — 16 грудня 1889 | ||
| Попередник: | Тихон (Покровський) | |
| Наступник: | Авраамій (Летницький) | |
| ||
| 4 лютого 1878 — 5 квітня 1882 | ||
| Попередник: | Іоанн (Жданов) | |
| Наступник: | Кирило (Орлов) | |
| ||
| 8 січня 1878 — 4 лютого 1878 | ||
| Попередник: | Палладій (П'янков) | |
| Наступник: | Нафанаїл (Леандров) | |
| Альма-матер: | Подільська духовна семінарія і Київська духовна академія | |
| Науковий ступінь: | магістр богослов'я | |
| Діяльність: | священник | |
| Ім'я при народженні: | Іван Єлевфер’євич Вільчинський | |
| Народження: | 1829 Україна село Мала Жмеринка, Вінницький повіт, Подільська губернія | |
| Смерть: | 4 червня 1902 Балашовський Покровський монастир, Саратовська губернія | |
| Чернецтво: | 29 червня 1853 | |
| Єп. хіротонія: | 8 січня 1878 | |
Життєпис
Народився в родині священика у селі Мала Жмеринка, Вінницький повіт, Подільська губернія. 1849 — закінчив Подільську духовну семінарію. 1853 — Київську духовну академію.
29 червня 1853 — пострижений у чернецтво з іменем Павло, 10 липня - ієродиякон, 15 липня — ієромонах.
30 травня 1856 — магістр богослов'я та призначений професором Полтавської духовної семінарії.
6 листопада 1857 — інспектор Харківської духовної семінарії.
14 січня 1862 — зведений в сан архімандрита.
3 квітня 1867 — ректор Володимирської духовної семінарії.
8 січня 1878 — хіротонія в єпископа Сарапульського, вікарій В'ятської єпархії (Удмуртія).
4 лютого 1878 — єпископ Чебоксарський, вікарій Казанської єпархії (Чувашія).
5 квітня 1882 — єпископ Саратовський та Царицинський (Ерзянь Мастор).
16 грудня 1889 — єпископ Астраханський та Єнотаєвський.
21 листопада 1892 — єпископ Могилевський та Мстиславський.
19 грудня 1892 — удруге єпископ Астраханський та Єнотаєвський.
13 листопада 1893 — єпископ Пензенський та Саранський.
У Пензі почав будівництво нової будівлі семінарії, яке було завершене і освячене у 1899 році. Для єпархіального жіночого училища була збудована п'ятиповерхова будівля гуртожитку, а для Пензенського духовного училища почато будівництво нового навчального корпусу.
Багато приділяв уваги будівлі храмів та монастирів, відкриттю нових церковно-приходських шкіл, навчанню священнослужителів, розповсюдженню благодійності[1].
1899 — почесний член Казанської духовної семінарії.
1901 — єпископ Павло захворів і звернувся до Синоду із проханням про звільнення на покій.
4 червня 1902 — прохання було виконане, пішов жити до Балашовського Покровського монастиря, Саратовської єпархії, де і помер 4 червня 1908.
Після революції монастир був зруйнований, місце де він похований на тепер невідоме[1].
Примітки
- Информационный портал «Балашов Мир» — история Балашова[недоступне посилання з квітня 2019]