Паламарчук Олексій Тимофійович

Народився в м. Хмільник Подільської губернії в селянській родині. У царській армії служив телеграфістом, згодом підстаршина в армії Української Держави і УНР (служив у вартовій команді). Освіта вища медична, навчався також театрального мистецтва. Артист театру революції (м. Харків), потім — Всеукраїнського будинку Червоної армії. До арешту проживав у Києві.

Заарештований: 8 липня 1935 р. Засуджений Військовим трибуналом Київського військового округу 22 жовтня 1935 р. за ст. 54-8-11 КК УСРР на 10 років ВТТ.

Відбував покарання в Соловках. Разом з режисером Лесем Курбасом, драматургом Мирославом Ірчаном та деякими іншими українськими політв'язнями — діячами культури, письменниками — був у трупі соловецького табірного театру, як артист грав у виставах[1].

Постановою окремої трійки Управління НКВС СРСР по Ленінградській області від 9 жовтня 1937 р. дістав найвищу кару (розстріл). Вивезений з островів з великим етапом в'язнів Соловецької тюрми і страчений 3 листопада 1937 р. в урочищі Сандармох поблизу селища Медвежа Гора (нині м. Медвеж'єгорськ, Республіка Карелія, РФ).

Посмертно реабілітований Верховним Судом СРСР у листопаді 1959 року.

• Список розстріляних у Сандармосі українців і вихідців з України (XII)
• Остання адреса: Розстріли соловецьких в'язнів з України у 1937—1938 роках: В 2 т. — 2-е вид., доопрац. і доп. — К.: Сфера, 2003.
• Шевченко С. В. Соловецький реквієм. — К. : Експрес-Поліграф, 2013.