Паперть

Па́перть (дав.-рус. папьртъ, папьрть, староцерк.-слов. папрътъ, що не мають загальноприйнятої етимології)[1], або зовнішній притвор (грец. ἄτριον, лат. atrium, impluvium, pars aperta) — непокритий покрівлею майданчик перед внутрішнім притвором храму, де в перші століття християнства стояли плачущі та покутники. В середині паперті влаштовувався басейн з водою, в якому віруючі вмивали обличчя і руки, перш ніж входили в церкву.

Жебраки на паперті (Болгарія)
Паперть в монастирі Кременця

Історія вивчення

Поняття «непокритої паперті», стосовно храмів XV-XVII століттях, могло з'явитися в Росії не раніше початку XVIII століття, після появи таких папертей в російських храмах. До кінця XVII століття подібні храми з папертями без покрівлі у Росії невідомі. Раніше до таких помилково відносили церкву Вознесіння в Коломенському, Успенський собор у Дмитровому, церкву Петра митрополита у Переславлі-Залєському і т. д. У своїй монографії А. Л. Баталов[2] залишив це питання без достатньої уваги: для нього воно просто не існувало, оскільки паперті були завжди криті. Однак після першої репліки М. В. Султанова в 1897 році в захист першочерговості другого ярусу галерей Благовіщенського собору в Московському Кремлі, про неї забули до початку 1960-х років, коли архітектор М. М. Свєшников виявив первісну західну паперть Спасо-Преображенського собору 1490-х років Новоспасского монастиря. Е. Р. Куницька, яка працювала з М. М. Свєшниковим, тоді ж написала записку про перщочерговість папертей Успенського собору в Дмитрові, але не зробила її обґрунтування, і після публікації «Каталогу пам'яток архітектури Московської області» в 1975 році вона про своє датування не згадувала.

Першою віднесла в публікації до первісного будівництва паперті собору Спаського монастиря в Ярославлі Е. М. Караваєва[3] . Однак в руслі помилкової і вже застарілої теорії, при реставрації Преображенської (Троїцької) церкви у Великих Вяземах (ВПНРК-ЦНРПМ) початкові стовпи з дахом були розібрані[4] . У 1970-х роках до первісного будівництва віднесені паперті церкви Вознесіння в Коломенському[5] . У 1974 році В. І. Федоров знову повернувся до первісного султанівського датування папертей Благовіщенського собору Московського Кремля[6] . Але в 1975 році вийшов «Каталог пам'ятників Московської області»[7], в якому знову опубліковані невірні датування папертей.

У 1976 році комісія архітекторів обстежила паперті церкви у Вяземах і встановила факт несумлінного дослідження, що призвів до знищення другого ярусу паперті Преображенської (Троїцької) церкви у Великих Вяземах. У 1976 році встановлено первісність папертей Успенського собору в Дмитрові[8] . Потім паперті церкви Петра митрополита в Переславлі Залєському[9], на початку 1980-х років паперті Покровського собору та Успенської церкви Александрової слободи[10] .

Ініціатором дослідження папертей з середини 1970-х років і в наступні роки був архітектор В. В. Кавельмахер . Але С. С. Под'япольський не визнавав первісності другого ярусу папертей церкви Вознесіння в Коломенському. У 1998 році під редакцією Е. М. Под'япольскої вийшло друге видання «Каталогу пам'яток архітектури Московської області», де вона пише про спочатку побудованих двоярусних папертях, зокрема в Успенському соборі в Дмитрові[11] . Але учні С. С. Под'япольского, архітектори, які проводили роботи в церкві Вознесіння в 2001—2007 рр. (ЦНРПМ), до сих пір відносять початкові стовпи з покрівлями до пізніх переробок і зберегли їх лише з чисто практичних міркувань[12] .

Символічне значення

В даний час в православних храмах паперть являє собою майданчик перед вхідними дверима храму, до якого ведуть кілька сходинок і на якій, як і в давнину, стоять жебраки, що просять милостиню у прихожан.

Паперть, будучи першим храмовим підвищенням, знаменує собою духовну висоту Церкви по відношенню до світу.

На паперть виходять люди перед постригом у ченці, в знак зречення від світу.

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 4 : Н — П / укл.: Р. В. Болдирєв та ін. ; ред. тому: В. Т. Коломієць, В. Г. Скляренко ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1989. — Т. 4 : Н — П. — 656 с. — ISBN 966-00-0590-3.
  2. Баталов А. Л. Московское каменное зодчество конца XVI в. М., 1996.
  3. Караваева Е. М. Собор Спасского монастыря в Ярославле // АН. 1963. вып. 15.
  4. Автор розборки автентичної паперті Л. Соболєва. Л. Соболева. «Исследовательские и реставрационные работы по церкви Преображения в усадьбе Вяземы», «Теория и практика реставрационных работ», сборник № 3. Стройиздат. М., 1972. Пізніше другий ярус папертей відновлений по проекту В. М. Пустовалова (Мособлстройреставрация).
  5. П. Д. Барановський був прихильником пізнього походження другого ярусу з покрівлею. Гаврилов С. А. Церковь Вознесения в Коломенском.
  6. Федоров В. І.
  7. ЦНРМ-ВПНРК Памятники архитектуры Московской области (в 2-х томах) / Под ред. Е. Н. Подъяпольской — М., 1975.
  8. Гаврилов С. А.
  9. Дослідник пам'ятників Переславля Залєського І. Б. Пуришев вважав другий ярус пізнім. Гаврилов С. А., Кавельмахер В. В.
  10. П. Д. Барановский вважав другий ярус пізнім. Дослідження проводили Гаврилов С. А., Кавельмахер В. В.
  11. Були враховані критика першого видання і поради Гаврилова С. А. і Кавельмахера В. В.
  12. Камєнєва Т. Е., Скриннікова Е. В.

Література
  • Беловинский Л. В. Паперть // Иллюстрированный энциклопедический историко-бытовой словарь русского народа. XVIII — начало XIX в / под ред. Н. Ерёминой. — М. : Эксмо, 2007. — С. 461. — 5000 прим. — ISBN 978-5-699-24458-4.

Посилання
  • Паперть // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.