Парабола (література)

Пара́бола[1] (дав.-гр. παραβολή — порівняння, зіставлення подоба) — повчальне інакомовлення, близький до притчі жанровий різновид, в якому за стислою розповіддю про певну подію приховується кілька інших планів змісту.[2]

Історія Параболи

Перші згадки про параболи знаходимо у працях Арістотеля. Оратори в стародавній час називали параболу порівнянням. Але в давній риториці під Параболою розуміли приклад та пояснення з дидактичною метою. Параболи досить часто зустрічаються в Біблії, особливо Новому Завіті. Також Параболи були популярні у 2-ї пол. XVII—XVIII ст. у проповідницькій літературі.

Структура

Парабола має двочленну структуру: фабулу і тлумачення, що має дидактичну мету. Тлумачення може реалізуватися і по ходу розповіді. Характерна особливість Параболи — це яскравість сюжетних подій та образів. Ця структура спрямована на зацікавлення читача. Розповідь у творі починається з неважливих деталей, поступово переходить до головного і потім повертається до початкової теми.

Відмінність Притчі від Параболи

У літературі є два терміни: парабола і притча. Часто їх використовують як синонімічні. А різниця між ними полягає в тому, що притча виражається в алегоричній формі. Парабола тяжіє до символу. Параболу деколи називають символічною притчею.

Письменники, що використовували параболу у творах

Примітки

  1. Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 61.
  2. Літературознавчий словник-довідник за редакцією Р. Т. Гром'яка, Ю. І. Коваліва, В. І. Теремка. — К.: ВЦ «Академія», 2007.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.