Парламентські вибори в Хорватії 2016

Після виборів 2015 сформувати уряд було доручено незалежному бізнесменові Тихомиру Орешковичу, якого підтримала консервативна Патріотична коаліція на чолі з ХДС і МОСТ. У травні 2016 року в Хорватії вибухнув скандал навколо першого віце-прем'єра і тодішнього керівника ХДС Томіслава Карамарка через діяльність піар-компанії його дружини. Голова МОСТу віце-прем'єр Божо Петров закликав Карамарка подати у відставку, а опозиційна Соціал-демократична партія Хорватії висунула йому вотум недовіри. 15 червня 2016 Карамарко «через конфлікт інтересів» пішов у відставку.[3] 16 червня 2016 ХДС висловила вотум недовіри урядові, звинувативши Орешковича у зловживаннях під час призначення членів Агентства безпеки і розвідки. За це проголосували 125 депутатів зі 151,[4] 15 були проти і двоє утрималися. Відкидаючи звинувачення, Орешкович сказав, що прийшов в уряд з найкращими намірами допомогти своїй країні і робив усе, що в його силах, намагаючись забезпечити краще майбутнє Хорватії.[5] Відставка уряду поглибила б у країні кризу, підсилену чварами між ХДС і молодшим партнером по урядовій коаліції МОСТом. У цих умовах ХДС прагнула сформувати новий уряд на чолі з дотеперішнім міністром фінансів Здравком Маричем, однак було ясно, що він не отримає підтримки 76 необхідних голосів депутатів.[4] 20 червня члени хорватського парламенту проголосували за його розпуск, що і сталося 15 липня 2016. Це спонукало Президента Хорватії Колінду Грабар-Кітарович призначити дострокові вибори, датою яких було обрано 11 вересня 2016.

Тодішній прем'єр-міністр, безпартійний технократ Тихомир Орешкович оголосив, що не буде балотуватися ні за яким партійним списком кандидатів і не прагнутиме переобрання. Це означає, що коли за наслідками виборів успішно сформується новий, 14-й уряд, то його, найімовірніше, очолить новий прем'єр-міністр.

Таким чином, у разі обрання на посаду прем'єр-міністра голови ХДС Андрея Пленковича або очільника Мосту незалежних списків Божо Петрова чи будь-якого іншого нинішнього керівника партії за єдиним винятком, це буде 12-та людина на посту голови уряду за всю історію незалежної Хорватії з моменту перших багатопартійних виборів у хорватський парламент у 1990 році. З цього твердження може бути тільки три винятки: 1) якщо знову вступить на посаду прем'єр-міністра Зоран Міланович, який раніше вже займав цей пост з 2011 до 2016 року, тим самим стаючи другим після Іво Санадера (переобраного в 2008 році) керівником уряду, обраним на другий строк (і першим в історії, обраним на два непослідовні строки); 2) якщо буде повторно обрано прем'єр-міністром Тихомира Орешковича (хоча він цього і не домагається), таким чином роблячи його другим прем'єр-міністром (після Санадера), який керуватиме урядом другий термін поспіль; 3) у малоймовірному випадку обрання одного з восьми живих колишніх прем'єр-міністрів, за винятком Мілановича (Месича, Манолича, Грегурича, Шаринича, Валентича, Матеші, Санадера, Косор), які б у такому разі вступили на посаду вдруге або втретє (у випадку Санадера).

151 депутата парламенту Хорватії обирають трьома способами: 140 обираються в десятьох округах (по 14 місць) за допомогою пропорційного представництва, використовуючи виборчий поріг у 5 %, при цьому кількість місць розподіляється за методом д'Ондта; 3 депутати обираються в спеціальному виборчому окрузі для хорватських громадян і осіб хорватського походження, які проживають за кордоном;[6] 8 обираються у виборчому окрузі для національних меншин: 3 від сербів, 1 від італійців, 1 від угорців, 1 від чехів/словаків, 1 від албанців/боснійців/македонців/чорногорців/словенців та 1 від австрійців/болгар/німців/євреїв/поляків/циган/румунів/русинів/росіян/турків/українців/волохів.

Дані екзит-полів, проведених найбільшими телеканалами країни, засвідчили, що Соціал-демократична партія здобуде 58 місць зі 151, а Хорватська демократична співдружність виборе 57 мандатів.[7]

Вибори майже не змінили розстановку політичних сил у парламенті.[7] За результатами виборів, найбільше голосів здобула консервативна Хорватська демократична співдружність, яка одержала 61 місце у парламенті. На другому місці з невеличким відривом йде головний суперник консерваторів — Соціал-демократична партія, яка виборола 54 мандати. Третє місце, як і на попередніх виборах лише 10 місяців тому, посів Міст незалежних списків, який матиме в новому парламенті 12 своїх депутатів.[8][9] «Міст» і надалі володітиме «золотою акцією», адже без його участі жодній із великих політичних партій не вдасться створити більшість. Решту мандатів поділили між собою дрібні політичні сили та представники нацменшин.[10]