Паспорт (фільм)

Хормейстер дитячого хору Яків Папашвілі (Жерар Дармон) з дружиною (Наталя Гундарєва) збирається переїздити з Грузії в Ізраїль, на історичну батьківщину його матері-єврейки. Сильно переживає цей від'їзд батько Якова (особливо через розставання з улюбленою, вочевидь єдиною, онукою Наною), етнічний грузин, посилає проводжати сім'ю Якова з Грузії до Москви свого другого сина (від другої, вже грузинської дружини) Мераба Папашвілі (теж Жерар Дармон). Мераб працює шофером, зовсім далекий від політики, від'їзд брата сприймає з легким смутком (сам він не поїхав би навіть у своїх мріях), але його щирість і безпосередність, почуття гумору і вибуховий характер призводять до ланцюга неймовірних пригод, які складають сюжет фільму... Пригоди починаються вже в поїзді по дорозі в Москву. Мераб викидає пакетик з якимись камінцями, виявляється — це Яша взяв з собою на чужину жменю рідної землі. У сум'ятті Мераб зриває стоп-кран, вистрибує з вагона і згрібає в долоні рідну землю; за цим заняттям начальник поїзда, що блискавично прибіг на надзвичайну ситуацію (Абессалом Лорія). Показова реакція останнього, він голосно кричить: «Ти що робиш, син віслюка! Це щебінь з Астрахані! Он грузинська земля! Три кроки зробити ліньки!».

По приїзді в Москву Мераб з армійським другом йдуть відзначити зустріч у ресторан, швейцар їх не пускає, а потім дружина Яші аргументовано доводить міліції, що треба відпустити і від'їжджаючого в Ізраїль, і його друга Василя Кузьмича — «головного рабина Московської області». Друзі посадили швейцара в фонтан...

В аеропорті Яша ненароком поскаржився Мерабу — розстаємось надовго, можливо бути назавжди, хотілося б випити перед розставанням шампанського. Шампанського в аеропорту немає, але, як між іншим повідомила їм працівниця аеропорту, воно вільно продається в магазинах за межею прикордонного контролю (по ту сторону кордону). Мераб зважається на хитрість. Схожий на брата, з густими вусами і характерною національною зовнішністю, Мераб за паспортом Якова проходить прикордонний контроль, щоб купити декілька пляшок в зоні очікування (дьюті фрі), а потім повернутися. Перетнути «кордон» назад, йому, природно, не дозволяють прикордонники, відсилаючи до керівництва. У пошуках чиновника, уповноваженого випустити його назад, він перебуває у стресовій ситуації і бігає по кабінетах в аеропорту, зрештою забігає і в літак. У літаку, природно, його всі приймають за Якова, який безромно затримав політ, літак швидко злітає. З двома пляшками шампанського в руках і паспортом брата Якова Мераб летить до Відня, де запланована проміжна посадка на шляху в Ізраїль.

У Відні Мераб робить спробу повернутися на батьківщину через посольство СРСР. Однак посольство закрите (вихідний), до Мерабу вийшов чиновник посольства (Євген Леонов) і спочатку пояснив Мерабу, що треба приходити в понеділок, а у відповідь на наполегливість Мераба викликає поліцію. Обурена поліція (з Ізраїлем є домовленість, що репатріанти не влаштовують антирадянські акції протесту) привозить Мераба в ізраїльську агенцію з репатріації «Сохнут». Попутник з СРСР пояснює Мерабу, що йому загрожує тюремне ув'язнення за перетин кордону за чужими документами. Мераб слідує далі в Ізраїль.

У Ізраїлі Мераб проходить формальну процедуру оформлення громадянства Ізраїлю і отримує 100 шекелів на кишенькові витрати, а американська журналістка дошкуляє Мераба провокаційними питаннями.

Відразу повернутися в СРСР Мерабу не вдається і він звертається до телеоператора Ізі — дядька дружини його брата Якова з проханням позичити грошей і допомогти. У Мераба вже є план: він летить по туристичній візі в СРСР, там віддає паспорт братові, і останній вже по-справжньому відправляється з родиною до Ізраїлю, після чого все стає на свої місця. Дядько і тітка ставляться до Мераба з очевидною підозрою, побоюючись, що КГБ підіслав до них агента. Їх підозри посилюються, коли в телефонній розмові з Москвою Вася називає свого друга Мераба за старого армійського прізвисько — Сержант. Дядько вимагає від Мераба залишти його дім, погрожуючи пістолетом.

Мераб намагається знайти вихід зі становища, що склалося. Зустрічає на ринку давнього знайомого, колишнього міліціонера з Грузії (Мамука Кікалейшвілі), з яким відправляється на весілля, з наміром покращити ситуацію за рахунок прихильності в такий день багатого і впливового батька нареченої. Ним є якийсь Тенгіз з Сухумі, з яким у Мераба є спільний друг в Грузії. Але на цьому весіллі опиняється дядько Ізя, і кричить на весь зал, що Мераб — агент КДБ. Після того, як його викидають з весілля, Мераб починає бродяжити. Зателефонувавши у Тбілісі, Мераб дізнається, що його батько взяв в заручники американського туриста, і тільки негайне повернення Мераба врятує батька від кримінальної відповідальності. Намагаючись повернутися додому, Мераб звертається до консульської групи, що перебуває в фінському посольстві, але отримує відмову, а при спробі вплинути на консула, він помилково пристібає себе наручниками до машини фінського посла, ледь не потрапивши в поліцію за хуліганство. Він ближче знайомиться з американською журналісткою, спершу думаючи, що вона за ним стежить, і в пориві обурення прагнучи знищити її цінний магнітофонний запис. На цьому записі було записано інтерв'ю з дядьком Семеном (Армен Джигарханян) — колишнім радянським розвідником-ветераном Німецько-радянської війни, який тепер живе в Ізраїлі. Мераб з журналісткою вирушають у гості до розвіднику. Дядько Сеня вислуховує Мераба, радить йому добратися по суші до південних кордонів СРСР і пропонує свою допомогу.

Мераб і дядько Сеня на авторефрижераторі прямують у бік Йорданії. Проїжджаючи через пустелю, Мераб порушує правила дорожнього руху, перебуваючи за кермом в нетверезому стані. При цьому в нього немає прав, а Сеня вдає, що Мераб викрав у нього фуру, поки він спав, а поліцейські знаходять у фурі «знешкоджених» дядьком Семеном випадково зустрінутих ними людей. Мераба садять в ізраїльську в'язницю, де він спочатку піддається нападу співкамерника-мусульманина, а коли його переводять в камеру до юдеїв, ті теж б'ють його. Після цього Мераба садять в одиночну камеру, але там його знаходить знайомий по інциденту на весіллі Тенгіз, що зрозумів свою помилку. Вибачившись, він вносить заставу, і Мераб виявляється на волі. Тенгіз хоче йому допомогти потрапити додому і везе його на машині до себе. По дорозі вони зустрічають фуру, яка, порушуючи рух, їде назустріч їм, за їх смузі. Різко загальмувавши і уникнувши зіткнення з машини виходить обурений Тенгіз, який кричить на Сеню. Мераб сидить в салоні машини Тенгіза. Сеня, помилково показуючи на пошкодження, змушує Тенгіза нахилитися і стати до нього спиною, після чого Сеня, використовуючи розвідницький досвід, натисканням пальців рук на якусь точку на тілі Тенгіза нейтралізує його. Сеня кличе Мераба до себе в машину, але той категорично відмовляється від його послуг. Тоді Сеня каже, що перестарався зі своїм нейтралізуючим методом і, можливо, вбив Тенгіза. Мераб виходить з машини, нахиляється до Тенгіза і, відчуваючи пульс, вже починає висловлювати обурення, що Сеня його знову обдурив, але останній таким же чином нейтралізує Мераба. У салоні машини прокидається Мераб, Сеня йому пояснює, що якби поліція зловила їх двох, то хто б знайшов Тенгіза, який вніс заставу за нього. Зрештою, вони добираються до відомого дядькові Сені проходу в замінованому ізраїльсько-йорданському кордоні, щоб Мераб через Йорданію, Сирію і Туреччину міг повернутися додому. Мераб кличе Сеню з собою, але той відмовляється. Попрощавшись, Сеня повертається назад і підривається на протипіхотної міни, можливо, здійснивши самогубство. На шум вибуху приїжджають йорданські прикордонники і заарештовують Мераба. Так він знову опиняється у в'язниці. Тепер в йорданській, де вивчає арабську мову.

Нарешті, після декількох років в'язниці, Мераб знаходить у Стамбулі знайомого, контакти якого йому залишив дядько Сеня. Цей зв'язковий допомагає Мерабу дістатися до турецько-радянського кордону, щоб він нарешті потрапив додому. Переходячи річку, Мераб піднімає руки і просить невидимих йому прикордонників не стріляти в нього. Власне на цьому фільм закінчується, але подальший розвиток подій зрозуміло глядачеві... Мераба, природно, затримують і заарештовують, вже в СРСР. Втім, на відміну від йорданської влади, його випускають вже за декілька місяців, і Мераб може виконати останнє прохання дядька Сіни — відвідати могилу його дружини в Омську і покласти на неї обручка Сіни. Цією сценою і починається фільм.