Пеністон

Вперше назва міста зустрічається в Книзі Страшного суду 1086-го року, де вона подана як "Пенджестон" (англ. Pengeston(e)) або "Панджестон" (англ. Pangeston). Пізніші джерела згадують місто під назвою "Пенінгстон" (англ. Peningston).[2] Ця назва скоріш за все означає "садиба на пагорбі під назвою Пеннінг", посилаючись на високий схил, розташований прямо на південній межі міста. В назві поєднані староваллійське слово "Пенн" (валл. Penn), що означає височину, англійське закінчення "інг" та слово "тун", що означає садибу або село.[3]

Місто Пеністон стикається сканторпською проблемою: через присутність в назві міста літер, що складаються в слово "пеніс", деякі вебсайти та інші електронні системи помилково блокують цю назву як нецензурну.[4][5][6] Однак, в англійській мові перші п'ять літер назви міста вимовляються трохи по іншому, ніж слово "пеніс".

В 1069 році місто було вщент зруйноване під час північних походів Вільгельма I Завойовника, які відбулись невдовзі після норманського завоювання Англії. Написана в 1086-му році Книга Страшного суду описує стан міста в 1086-му році як "знищене".

Місто залишалось невеликим допоки в 1845-му році там не з'явилась залізниця. В місті залишились деякі будівлі, споруждені до 19-го сторіччя, найстаріша з них це Пеністонська Церква. Також в місті є паб Вайт-Харт, який бере свій початок в 1377-му році. В Пеністоні протягом довгого часу був ринок, ще до того, як воно отримало королівську грамоту. Історична будівля тваринницького ринку була нещодавно закрита для перебудови центру міста.

Мапа Пеністона 1954 року, на якій позначена залізниця.

15 липня 1845 року почала роботу ділянка залізниці між Манчестером, Шеффілдом та Лінкольнширом, яка пройшла через Пеністон, а також через Данфордський міст і п'ятикілометровий тунель Вудхед. Умови будівництва були складними і 32 людини загинули під час прокладання тунелю, інші 28 людей загинули від холери. В 1849 році в Пеністоні був побудований 29-арковий залізничний віадук. 1 липня 1850 року була відкрита інша залізнична лінія до Гаддерсфілду. Друга та третя арки Пеністонського віадуку обвалилися 2 лютого 1916 року, коли сильний дощ послабив фундамент споруди. Машиністу та кочегару вантажного потяга, який в цей момент проїзжав по віадуку, вдалося вистрибнути та вижити в цій катастрофі. Віадук було відремонтовано і повернено в експлуатацію в серпні того ж року.

Пеністон став залізничним вузлом із депо для інженерних потягів. Залізнична станція Пеністона мала регулярні потяги до Манчестера, Шеффілда та Гаддерсфілда, однак після реформування британської залізниці в 1960-их роках пасажирські потяги до Манчестера по Вудхедській лінії були закриті. Товарні потяги продовжували ходити, поки лінія не була закрита совсім і більша частина інфраструктури не була розібрана. Зараз через станцію проходять лише потяги Пеністонської лінії з Гаддерсфілда до Шеффілда.

Раніше через місто також проходила Вудхедська лінія між залізничним вокзалом Манчестер-Пікаділлі та вокзалом Шеффілд-Вікторія через Вудхедський тунель. Після великої інвестиції, ініційованої в 1935 році, однак відкладеної через Другу світову війну, електрифікація залізничної лінії була завершена в 1954 році. Вудхедська лінія стала першою великою залізничною лінією у Великій Британії, яка була електрифікована, однак використовувана там система із 1500 вольтами постійного струму не стала стандартом. Пасажирські потяги припинили курсувати по Вудхедській лінії 5 січня 1970 року, а товарні потягі, найчастіше завантажені вуглем, ходили до 1981 року. Декількома роками пізніше лінія була розібрана.