Вересове пустище

Вересове пустище на Норт-Йорк-Мурс, в основному складається з Calluna vulgaris

Пустища й вересові пустища — найширші області напівприродної рослинності на Британських островах. Східно-британські вересові пустища мають торф'яний покрив. На західних болотах товщина торф'яного шару може досягати декількох метрів. Шотландські «М’юри» зазвичай є вересовими пустищами, але також мають великий трав’яний покрив, пухівки, мохів, папороті й чагарників, таких як водянка, а більш вологі вересові пустища мають сфагновий мох, що переходить у болото[1].

Невідомо скільки вересових пустищ було створено в результаті людської діяльності. Олівер Ракхем пише, що аналіз пилку показує, що деякі вересові пустища, наприклад, на островах і на крайній півночі Шотландії — природні, ніколи не мали дерев[3], тоді як більша частина території Пеннінських вересових пустищ була покрита лісом за часів мезоліту[4]. Якою мірою утворення вересових пустищ було викликано діяльністю людини залишається загадкою[1].

Безліч різних типів середовищ існування можна знайти в різних регіонах світу на вересових пустищах. Дика природа й рослинні форми часто призводять до високого ендемізму через суворі ґрунтові та мікрокліматичні характеристики. Наприклад, в англійському Ексмурі ексмурський поні, рідкісна порода коней, адаптувався до суворих умов навколишнього середовища.

У Європі супутня фауна складається з таких видів птахів, як біла куріпка, польовий лунь,  підсоколик малий, сивка звичайна, великий кульон, щеврик лучний, трав'янка лучна, дрізд гірський і чечітка гірська. В інших місцях вересових пустищ переважають інші види. Рептилій мало через прохолодні умови. Також часто зустрічається тільки гадюка звичайна, хоча в інших регіонах вересові пустища зазвичай є місцем для десятків видів рептилій. Такі земноводні, як жаби, наявні у вересових пустищах. За надмірного випасу тварин на вересових пустищах деревна рослинність часто втрачається, її замінюють грубі трави й папороть, а фауна значно скорочується.

Деякі породи гірських овець, як-от шотландські чорноморді та лонк, прекрасно себе почувають у суворих умовах вересових пустищ[5].

Вересове пустище Кіліманджаро

Спалювання вересових пустищ практикувалося за цілою низкою причин. Наприклад, коли випас худоби недостатній для контролю росту рослинності. Це зареєстровано в Британії в XIV столітті. Неконтрольоване спалювання часто викликало (і викликає) проблеми, тому його заборонили законом в 1607 році. З появою в XIX столітті розведення овець і куріпок це знову стало звичайною практикою. Верес спалюють приблизно раз у 10-12 років, коли він легко відновлюється. Залишені довше, більш задерев’янілі стебла, будуть горіти більш агресивно й будуть перешкоджати відростанню. Спалювання рослинності вересового пустища вимагає дуже ретельного контролю, оскільки сам торф може спалахнути, а гасити його буде важко, а то й неможливо. Крім того, неконтрольоване спалювання вересу може сприяти росту папороті й грубої трави, що зрештою призводить до погіршення місцевості для випасу. Щодо користі чи шкоди спалювання зараз немає спільної думки; Рекхем називає це «другим кращим управлінням земельними ресурсами».

У Європі застосовують механічну обрізку вересу, але важливо видалити матеріал, щоб уникнути повторного зростання. Якщо залишити верес і іншу рослинність на довгий час, то накопичується великий обсяг сухого й легкозаймистого матеріалу. Це може привести до того, що лісова пожежа випалить велику площу, хоча було виявлено, що насіння вересу проростають краще, якщо піддаються короткочасному тепловому впливу контрольованого горіння.

З точки зору управління вересовими пустищами в інтересах дикої природи у Великій Британії характеристики рослинності важливі для чисельності горобцевих, водночас боротьба з хижаками сприяє зростанню чисельності тетерева, золотистої сивки та кроншнепа. Щоб принести користь кільком видам, потрібно безліч варіантів управління. Однак управління повинне здійснюватися в місцях, які також підходять для цих видів з точки зору таких фізичних характеристик, як рельєф, клімат і ґрунт[6].

Дартмур взимку. Кілька торів підносяться над пагорбами з незначною рослинністю.

Розвиток чутливості до природи та свого фізичного оточення росло з ростом інтересу до пейзажного живопису,  особливо до робіт художників, які віддавали перевагу широким і глибоким перспективам та суворим пейзажам[7]. Для англійської романтичної уяви вересове пустище ідеально підходило для цього образу, що посилює емоційний вплив історії та поміщає її в підкреслений пейзаж, який навіює спогади. Вересове пустище є декорацією різних творів пізньої романтичної англійської літератури, від Йоркширського пустища в «Буремному перевалі» Емілі Бронте й «Таємним садом» Френсіс Бернетт та до Дартмура в Холмській містерії Артура Конан Дойла — Собака Баскервілів.

У серіалі Чудова п'ятірка Енід Блайтон герої подорожують різними пустищами, де зустрічаються зі злочинцями або іншими важливими для них людьми. Така атмосфера посилювала враження від серіалу, бо драма розгорталася далеко від активного світу, де діти могли розв'язувати свої власні проблеми та стикатися з більшою небезпекою. Вересове пустище в лісі Боуленд в Ланкаширі — це місце дії роману Волтера Беннета «Відьми Пендла», правдивої історії про деякі з найбільших судових процесів над відьмами в Англії. У серії Ерін Гантер «Коти-вояки» один з чотирьох кланів, клан вітру, живе на самоті в пустелі.

Майкл Джекс, автор книги «Таємниці лицарів-тамплієрів», описує у своїх книгах Дартмур і його околиці. «Звір» Пола Кінгснорта також розгортається на західноанглійских болотах, де пустинний ландшафт і поля вересу для передачі почуття віддаленості від цивілізації.

У другій половині XX століття надмірне використання вересових пустищ для випасу худоби, комерційних лісопосадок та інвазія чужорідних рослин, таких як Орляк звичайний (Pteridium aquilinum), привели до деградації й зникнення 20% цих біотопів[10].

1. Rackham, Oliver (1986). The History of the Countryside. Dent. ISBN 978-1-84212-440-6.
2. Holden J. et al. «Environmental change in moorland landscapes». Earth-Science Reviews Vol. 82, Issues 1—2, 2007, pp.75—100 онлайн ^{[недоступне посилання з Ноябрь 2019]}
3. Birks and Madsen (1979). Journal of Ecology, 67.
4. Turner and Hodgson (1979). Journal of Ecology, 67.
5. Camilla Bonn (1998). 'That Jack Cunningham wants half of us out of farming', in Country Life, 15 January 1998, pp. 28-35.
6. Buchanan, G. M.; Pearce-Higgins, J. W.; Douglas, D. J. T.; Grant, M. C. (2017). Quantifying the importance of multi-scale management and environmental variables on moorland bird abundance. Ibis 159 (4): 744–756. doi:10.1111/ibi.12488.
7. Нортоновська антологія англійської літератури; Романтична література.
8. Moorland. BBC Nature. BBC. October 2014. «Вересові пустки — це височини з кислими, малородючими й часто заболоченими ґрунтами. У їхніх холодних, вітряних і вологих умовах переважає верес, що росте на глибоких торф'яних пластах. Ці рожеві й пурпурні моря є притулком для багатьох дрібних ссавців і комах, але тут менше рептилій, ніж на рівнинних пустищах. Британська вересова пустка може виглядати як дика місцевість, але насправді це штучно створений і ретельно керований ландшафт, з регулярним спалюванням, щоб була можливість для нового зростання вересу. Близько 10— 15% світових вересових пусток знаходиться у Великій Британії, в основному на півночі й заході країни.»
9. Luteyn, James L. (1999). Páramo Ecosystem. Páramos: A Checklist of Plant Diversity, Geographical Distribution, and Botanical Literature. Missouri Botanical Garden. «(The Páramo Ecosystem) It is concentrated in the northwest corner of South America, mostly in Venezuela, Colombia, and Ecuador.»
10. The Moorland Association «Heather Moorland Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.» Прочитано 2007-12-09

• Вересовище