Петриченко Степан Максимович

Народився в 1892 в сім'ї малоземельного селянина. Через два роки після його народження сім'я переїхала в Олександрівськ (нині Запоріжжя), де закінчив двокласне міське училище і поступив на роботу на місцевий металургійний завод металістом.

У 1913 році призваний на військову службу на лінкор «Петропавловськ», що входив до складу Балтійського флоту.

Під час Лютневої революції в Росії, перебував з флотом на Естонському острові Нарген (тепер Найссаар). У грудні 1917 року тут була проголошена «Радянська республіка матросів і будівельників», яку очолив Степан Петриченко: вісімдесят військових моряків і близько двох сотень корінних остров'ян організували місцеве самоврядування, що проіснувало до захоплення Талліна військами кайзерівської Німеччини 26 лютого 1918 року. Червоно-чорний прапор «анархо-комуністів» був спущений, а її «уряд» суднами Балтійського флоту переправився в Гельсінкі, а звідти — в Кронштадт.

У «партійний тиждень» 1919 року вступив в РКП(б), але вибув з партії в ході «перереєстрації».

Влітку 1920 року побував на батьківщині — в Запоріжжі. Після повернення схвально відгукувався про рух Нестора Махна, проте анархістом за переконаннями не став.

У 1921 році очолив Кронштадтське повстання і над Кронштадтом був піднятий червоно-чорний прапор анархо-комуністів[1]. Після придушення заколоту з тисячами його учасників перейшов у Фінляндію.

У 1922 році відвідав посольство РРФСР в Ризі, де був завербований ГПУ і став агентом у Фінляндії.

У серпні 1927 року в радянському посольстві в Ризі подав заяву на ім'я Калініна з проханням повернути радянське громадянство і дозволити повернутись в СРСР.

У 1937 році заявив про відмову співпраці з радянською розвідкою, однак потім знову погодився продовжити роботу.

З початком Другої світової війни його агентурна діяльність була спрямована на висвітлення військових приготувань Німеччини та її союзників. Від нього отримано кілька важливих повідомлень про підготовку Німеччини до війни проти СРСР.

У 1941 році заарештований фінською владою.

25 вересня 1944 року на підставі угоди про перемир'я між СРСР, Великою Британією та Фінляндією був звільнений, а 21 квітня 1945 знову заарештований і переданий в органи контррозвідки Червоної Армії. Відповідно до вироку, за участь у контрреволюційній терористичній організації та приналежність до фінської розвідки засуджений до виправно-трудового табору строком на 10 років.

Помер 2 червня 1947 під час етапування з Солікамського табору у Володимирський централ (за іншими даними[2] на момент етапування серед живих не значився).