Владимир

Влади́мир (рос. Владимир, МФА: [vlɐˈdʲimʲɪr], дав.-рус. Володимѣрь) місто обласного підпорядкування в Російській Федерації, адміністративний центр Владимирської області.

місто Владимир
Владимир
Герб міста Прапор міста
Країна Росія
Суб'єкт Російської Федерації Владимирська область
Муніципальний район Владимирська міськрада
Код ЗКАТУ: 17401000
Код ЗКТМО: 17701000001
Основні дані
Перша згадка: 1108
Поділ міста 3 округи
Населення 345 373 особи (2010)
Площа 308 км²
Густота населення 1121,3 осіб/км²
Поштові індекси 600000
Телефонний код +7 4922
Географічні координати: 56°07′43″ пн. ш. 40°24′21″ сх. д.
Часовий пояс +3
Висота над рівнем моря 150 м
Водойма річка Клязьма
Міста-побратими Усті-над-Лабем, Керава, Єленя-Ґура, Ерланген, Ангіарі, Кентербері, Чунцін, Сент, Блумінгтон-Нормал, Калгарі, Нара, Анталія, Барі, Бобруйськ, Вифлеєм, Гагра, Єна, Ларнака, Сарасота, Тренто, Хайкоу
Найближча залізнична станція Владимир
Відстань
До Москви (км):
 - фізична:
 - залізницею:
 - автошляхами:

175
191
180
Влада
Вебсторінка vladimir-city.ru
Міський голова Дєєва Ольга Олександрівна
Мапа

Владимир


Владимир


 Владимир у Вікісховищі

Населення міста становить 345 373 особи (2010)[1].

Назва

Назва міста пішла від імені Володимир, і в старовину записувалося як Володимѣрь, де прикінцеве ь походить від праслов'янського присвійного суфікса *-jь (тобто «Володимирів», «місто Володимира»), ця йотація викликала пом'якшення попереднього [r]; далі назва збіглася за формою з особовим ім'ям[2].

Варіанти
  • Владимир — теперішня російська назва. Пов'язана з тим, що особове ім'я Володимир в Росії тепер уживається у церковнослов'янській неповноголосній формі «Владимир» (див. докладніше про походження імені «Володимир»).
  • Володимир-над-Клязьмою (рос. Владимир-на-Клязьме) — первинна руська назва з позначенням становища (Клязьма); проти давнішого Володимира.
  • Володимир-Заліський (рос. Владимир-Залесский) — так само; руська назва з позначенням регіону (Залісся).

Географія

Місто розташоване в основному на лівому березі річки Клязьми, лівої притоки Оки, басейн Волги, та невеликою площею на правому березі. З півдня та південного сходу до міста підходять лісові масиви.

Площа Владимира спочатку становила 124,6 км², хоча забудова займала тільки 60 км². У 2006 році в межі міста увійшла низка навколишніх селищ, які нині перетворені на окремі мікрорайони. Після такої реформи площа Владимира становить 308 км².

Історія

Успенський собор
Золоті ворота

Перші люди на території міста селились ще приблизно 30-25 тисяч років до н. е. Сунгирська стоянка.

В III тис. до н. е. сюди приходять волго-фінські племена.

У VI-VII століттях терен заселяє фіно-угорське плем'я меря.

В VIII-X століттях на пагорбі, де пізніше був збудований Успенський собор, розташовувалось мерянське поселення.

У IXX століттях сюди проникають слов'яни ільменські словени.

Точна дата заснування міста невідома. Пізніші московські літописні джерела (Софійський перший літопис, Воскресенський і Никонівський, Руський Временник, Степенна Книга, Тверський літопис) приписують заснування міста Володимиру Святославичу, називаючи різні дати — 987, 990 або 992[3]. Інші (Іпатський літопис, Синодальний літопис) відносять початок існування міста до часів Володимира Мономаха — близько 1108.

Перша згадка в давньому джерелі, яку можна безсумнівно віднести до Володимира-на-Клязьмі, трапляється у Лаврентіївському літописі й датована 1151 роком. Час заснування не вказаний, але в цьому ж джерелі в описі подій за 1176 наводяться відомості про засновника: постави бо преже градо-сь великии Володимеръ. и потомъ кнѧзь Андрѣи. З аналізу літопису можна зробити висновок, що міста не існувало ще в 1097[4].

Найбільш прийнятною є точка зору, згідно з якою Володимир-на-Клязьмі закладається і укріплюється в 1108 Володимиром Мономахом — як опорний пункт захисту Ростово-Суздальського князівства[5].

У 1157 князь Андрій Боголюбський переніс сюди столицю Володимиро-Суздальського князівства.

В XII столітті місто, разом із Суздалем, було центром володимиро-суздальської школи мистецтва.

У 1238 на місто напали татари, які нападали потім ще кілька разів.

В 1299 стає резиденцією (осідком) київських митрополитів. Однак на середину XIV століття ця роль переходить до Москви.

В 1382 на місто напав Тохтамиш, в 1441 — татарський царевич Талич та нижньогородський воєвода Карамишев.

В 1609 володимирці повстали проти ставленика Лжедмитрія II воєводи Вельямінова.

1614 на Володимир напали поляки на чолі з Лісовським.

З 1719 — центр провінції, з 1778 намісництва, з 1796 губернії. В листопаді 1797 тут відкрита перша типографія, 1804 — гімназія, в 1834 — бібліотека.

В 1838-1840 в місті був у засланні Олександр Герцен.

У 1847 заснований драматичний театр, 1861 — прокладена залізниця, 1862 — заснований краєзнавчий музей, 5 грудня 1908 — збудована перша електростанція.

В жовтні-листопаді 1917 в місті встановлено радянську владу.

25 червня 1927 тут бував Володимир Маяковський.

14 січня 1929 Владимир переходить до складу Івановської області.

5 березня 1932 почав працювати хімічний завод, у травні — машинобудівний.

14 серпня 1944 Владимир стає центром області.

21 квітня 1945 збудовано тракторний завод, 1950 відкрито педагогічний інститут, 8 листопада 1952 прокладена перша тролейбусна лінія, 1952 відкрито стадіон «Торпедо», 1960 збудовано міст через Клязьму, 1964 відкрито політехнічний інститут.

Владимирська в'язниця

Владимирський централ — в'язниця для особливо небезпечних злочинців, побудована за указом імператриці Катерини II в 1783.

З 1906 стали називати централом.

Владимирська в'язниця входила в систему «особливих таборів і в'язниць», організовану для утримання засуджених до позбавлення волі шпигунів, учасників різних антирадянських організацій та інших.

Адміністративний поділ

Місто адміністративно ділиться на три округи (2002):

  • Ленінський — 119 356 осіб
  • Октябрський — 79 991 особа
  • Фрунзенський — 116 607 осіб

1 січня 2006 року в межі міста було внесено кілька навколишніх селищ:

Міста-побратими

Культура і освіта

Серед закладів освіти в місті діють державний університет, державний гуманітарний університет, юридичний інститут, інститут бізнесу та кілька філіалів інших вузів країни. Серед середніх спеціальних закладів освіти — 8 професійних ліцеїв, 2 професійних училища, сільськогосподарський технікум, авіамеханічний, медичний, музичний, культури та мистецтв, педагогічний, політехнічний, будівельний, торгово-економічний та хіміко-механічний коледжі, технікум економіки та права.

Владимир має розвинену базу туристичних закладів — численні готелі («Владимир», «Золоте кільце», «Зоря», «Клязьма» та ін.), кафе та ресторани.

Серед закладів культури діють обласний драматичний театр імені А. В. Луначарського, театр ляльок та філармонія. Працюють музеї Владимиро-Суздальського заповідника.

Економіка

Владимир — великий промисловий центр Росії. В місті працюють підприємства машинобудівної (заводи автоприладобудівний, тракторний, точних машин, електроніки та електроприладів), хімічної (хімічний завод), електроенергетики (ПМЕС та 2 ТЕЦ) та харчової (заводи лікеро-горілчаний, молочний) промисловостей. На 2008 рік всіма підприємствами міста було вироблено продукції на загальну суму 37,8 млрд руб.

Транспорт

Місто є великим транспортним вузлом. Через Владимир проходить залізниця Москва— Нижній Новгород, тут починається залізнична гілка Владимир—Тума. Центральний залізничний вокзал розташований на березі річки Клязьми поруч із річковим вокзалом. Великі вокзали є також у нових мікрорайонах міста — Юр'євець і Боголюбово.

Через місто проходить автомагістраль М-7 «Волга» з Москви на Нижній Новгород. На північ йдуть магістралі А-113 до міста Іваново, Р-74 на Ростов та Р-75 на Александров, на південь Р-72 на Муром та Р-73 на Туму. В останні роки збудована велика об'їзна дорога правим берегом річки Клязьми.

На західній околиці міста розташований аеропорт міжнародного значення «Владимир».

В самому місті діють тролейбусне та автобусне сполучення.

Сакральні споруди та інші видатні місця

В місті нараховується 239 будівель, що охороняються. Більшість збережених храмів Владимира належать до доби бароко.

  • «Золоті ворота» (11581164 рр., перебудовані наприкінці XVIII ст. — білокам'яна тріумфальна арка, над нею церква Ризположення (17951810 рр.)
  • Успенський собор (11581160 рр., перебудований в 11851189 рр.) — білокам'яний собор з фресками XII ст. та 1408 р. (роботи Андрія Рубльова та Даниїла Чорного), 1810 р. до собору прибудована дзвіниця у стилі псевдоготики
  • Дмитровський собор (1194—1197 р.)
  • Княгинін монастир із Успенським собором (межа XVXVI ст., фресковий ансамбль 1640-х рр.) та Казанською церквою (1789 р.)
  • Церква Успіння Богородиці (раніше тут був монастир; 16441649 р., т. зв."узорочьє")
  • Церква Миколи Чудотворця Галейського (17321735 рр.) — в наришкінському стилі
  • Церква Святого Микити (17621765 р.) — в стилі єлизаветинського бароко
  • Миколо-Кремлівська церква, 1761 р., бароко.
  • Троїцька церква 17401746 рр., у наришкінському стилі, дзвіниця XIX ст., класицизм
  • Ансамбль холодної Спасо-Преображенської (17721778 рр., бароко, на місці найдревнішого у місті храму XII ст.) та теплої Микольської (кінець XVII ст.) церков
  • Споруди Богородице-Різдвяного монастиря (XVIIXXI ст.)
  • Вознесенська церква (17181724 рр., бароко) із дзвіницею (1813 р., класицизм)
  • Князь-Володимирська церква (1785 р., бароко)
  • Георгіївська церква (17781796 рр., бароко, на місці храму XII ст.)
  • Церква Михайла Архангела у Красному Селі (1788 р., перехід від бароко до класицизму)
  • Олексіївський монастир із собором Костянтина та Єлени (1770-і рр., бароко)
  • Церква Михайла Архангела («Червоний храм»). 1893 р., псевдоросійський стиль.
  • Церква Миколи Чудотворця в Кусуново. 1721 р., у наришкінському стилі.
  • Церква Різдва Богородиці в Ковергіно (18451856 рр.) — у псевдовізантійському стилі
  • Торгові ряди (1787 р.)
  • Будівля міської лікарні («Білий корпус») 17991802 рр., класицизм
  • Срітенська церква (класицизм, 1807 р.)
  • Троїцька церква («Червона») 1913 р., модерн
  • Католицький храм Святого Розарія (1894 р.)
  • Пам'ятник до 850-річчя Владимира (1960 р.) — скульптор Д. Б. Рябічев, архітектор О. Н. Душкін

Відомі люди

Джерела

Література

  • (рос.) Атлас автомобильных дорог. Золотое кольцо России. М. : Книжное издательство «За рулём», 2007. — 160 с.
  • (рос.) Золотое кольцо. Справочник. М. : Вокруг света, 2006. — 256 с.
  • (рос.) Михайлов К. П. Золотое кольцо России. Летопись разрушений и утрат. М. : Эксмо; Яуза-Пресс; Лепта-Книга, 2008. — 464 с. — (На руинах Небесной России)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.