Печірна

Перша писемна згадка про Печірну (за О. Цинкаловським) датується 1596 роком Тоді село знищили татари. Згодом з'явилися нові писемні свідчення про Печірну та навколишні села. Так, в акті від 14 травня 1618 року село згадується в скарзі Анни Порицької зі Збаража про те, що татари в листопаді 1618 року спустошили її маєтки в селах Печерно, Коростова, Буглів, Плиска, Огризківці.

Про цей татарський набіг є також запис в книзі кременецького замку від 16 листопада 1618 року. Очевидці, слуга Януша Острозького П. Хованський, возні Безимовський і Авратинський, свідчили, що всі фільварки, гумна, хутори, осідлості - все це "от неприятеля кртда святого, татар, а ж до фундаменту попалено і знесено..."

У давніх писемних джерелах село знадується як Печерка, Печурка, Печерно. Ймовірно назва населеного пункту походила від кам'яних печер, що знаходились на високих берегах річки Сомець з часів леоліту до середини XX ст. Дослідник Волині професор О. Цинкаловський зазначав: "В каменистих високих берегах річки Сомця і в бувших там печерах натраплено на сліди огнищ і камінних знапядь періолу молодого палеоліту. Знаходили там селяни кістки таких звірят як мамут".

У 1649 році козацько-селянські війська Б. Хмельницького взяли в облогу м. Збараж. Під фортечними мурами міста точилися кровопролитні баталії, а на околицях Печірни стояв козацький табір. Тут лікували поранених, хоронили загиблих, відпочивали після боїв резервні частини козацького війська.

У 1797 році Печірна опинилась в складі Вишгородської волості Крем'янецького повіту Волинської губернії Російської імперії. За 1,5 км на південь від села проходив кордон між Росією та Австро-Угорщиною (урочище "Границя"). Власником населеного пункту став польський шляхтич В. Ржищевський, якому належало містечко Вишгородок з навколишніми селами. Син В. Ржищевського Адам, який народився у Вишгородку, де знаходилась резиденція землевласника, став відомим польським поетом, драматургом, оратором.

Володярами земельних угідь у Печірні майже протягом усього XIX ст. були поміщики Ржищевські. Селяни в основній своїй масі були малоземельними. Особливо погіршилося їхнє становище після скасування кріпацтва, коли орендовані раніше наділи потрібно було викупити.

У 1893 році в населеному пункті проживало 605, у 1911 році - 650 чоловік

У 30-х роках ХХ ст. в селі було створено осередки «Просвіта», "Пласту", "Січі".

Під час Другої світової війни у Печірній базувалася підпільна школа медсестер УПА. У липні 1943 в Печірній зупин. партизанські з'єднання С. Ковпака.

У січні 1949 року в Печірні утворено колгосп ім. Дзержинського

Поблизу Печірної виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту та черняхівської культури, Київської Русі.

Дерев'яна церква

Є церква святого Миколая (1759, реставрована 1868, дерев'яна).

Встановлено пам'ятний знак на так званому «козацькому» шляху.

- Загальноосвітня школа І—ІІ ступенів (недіюча)

- Клуб

- Бібліотека (недіюча)

- ФАП

• Г. Басюк, В. Довгалюк, В. Уніят. Печірна // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 62. — ISBN 978-966-528-279-2.

• Назар Наджога. Зникаючі села Тернопільщини. Печірна і Кутиска — там, де музей, скарби, могила і нечиста сила» // Доба, 21 березня 2016.

1. Кабінет Міністрів України - Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Тернопільської області. www.kmu.gov.ua (ua). Процитовано 5 жовтня 2021.