Пліскановський Станіслав Тихонович

Станіслав Тихонович Пліскановський (Плискановський) (9 травня 1929(19290509), Біла Калитва, тепер Ростовської області, Росія — 27 вересня 2020, місто Дніпро[1]) — український учений-металург. Доктор технічних наук, професор. Академік АН ВШ України (з 1995 року). Депутат Верховної Ради УРСР 10—11-го скликань (1980–1990 роки).

Пліскановський Станіслав Тихонович
Ім'я при народженні Станіслав Тихонович Пліскановський
Народився 9 травня 1929(1929-05-09)
Біла Калитва, Ростовська область
Помер 27 вересня 2020(2020-09-27)
місто Дніпро
Громадянство  СРСР
 Україна
Національність українець
Діяльність металург
Alma mater ДВНЗ ДонНТУ
Нагороди

Життєпис

У 1952 році закінчив Донецький індустріальний інститут.

Трудову діяльність розпочав у 1952 році помічником майстра, горновим, помічником начальника зміни доменного цеху Макіївського металургійного комбінату імені Кірова Сталінської області.

З 1957 року, після закінчення аспірантури, працював у Донецькому політехнічному інституті старшим інженером і старшим науковим співробітником науково-дослідного сектора.

У 1959 році переведений на роботу на Ждановський металургійний комбінат «Азовсталь» на посаду начальника аглодоменної лабораторії, пізніше був призначений начальником центральної заводської лабораторії.

Член КПРС з 1962 року.

У 1963 році захистив кандидатську дисертацію і, продовжуючи працювати на заводі, викладав у Ждановському металургійному інституті.

У 1965–1973 роках — головний інженер Ждановського металургійного комбінату «Азовсталь» імені Серго Орджонікідзе Донецької області. Зробив значний внесок в удосконалення технологій виробництва металопродукції, реконструкцію і модернізацію обладнання.

У 1973–1980 роках працював директором Ждановського металургійного комбінату імені Ілліча Донецької області. У киснево-конвертерному цеху була освоєна технологія гарячого торкретування, відзначена Державною премією СРСР.

У 1980–1987 роках — 1-й заступник міністра чорної металургії Української РСР.

У 1987–1991 роках — начальник виробничого об'єднання «Южметаллургпром» і 1-й заступник міністра чорної металургії СРСР. У 1989 році захистив докторську дисертацію. Зробив суттєвий внесок у розвиток металургії України, частка якої у потенціалі колишнього СРСР на той час становила понад 35%.

З 1991 року працював у НМетАУ: професор кафедри металургії чавуну, директор інженерного центру з енергозбереження в металургії України. З 1997 року — ректор Державного інституту підготовки та перепідготовки кадрів промисловості.

Наукова діяльність

Основний напрям наукової діяльності — розробка нових технологій та енергозаощадження в металургії. Автор понад 250 наукових праць, серед яких 10 монографій, 2 підручники і 133 патенти та винаходи. Значна частина з них впроваджена у виробництво з високим економічним ефектом.

Академік Академії інженерних наук України.

Лауреат Державної премії СРСР (1984), лауреат Державної премії України (1987, 1993, 2002). Кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (2001).

Джерела
  1. Національна металургійна академія України : Новини :. nmetau.edu.ua. Процитовано 29 вересня 2020.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.