Подоляночка

Дівчата утворюють коло на площі серед села, біля церкви, на лузі чи в іншому відповідному місці, беруться за руки, а в коло входить одна дівчина у вінку з квітів. Коло починає поволі, але в такт музиці, рухатись, співаючи спочатку дуже тихо, а потім тихо, врешті — голосно. Дівчина, що в середині, робить рухи, відповідно до співу.

Коло дівчат символізує Сонце, бо й хоровод рухається за Сонцем, а дівчина всередині — Весну-Землю.

Видова назва «Подолянки» для весняних пісень вживається на Малому Поліссі, на теренах Сокальщини та Бродівщини. Там першою піснею, яку виводили навесні, була ігрова веснянка «Подоляночка».

Від першої отримували назву і всі наступні пісні, які могли виконуватися в рамках одного календарного циклу. На Західному Поліссі «Подолянки» також відомі, але не як загальна назва, а конкретна. Виявлено три варіанти ігрової пісні «Подоляночки». Відрізняються вони лише закінченням. Одначе зміст цих відмінностей дуже глибокий і зводиться до одного. Це не різні варіанти продовження, а різні частини колись єдиного тексту.

Назва подоляночка постала внаслідок перекручення через утрату семантики основного персонажа пісні. Персонаж, до якого звертаються як до міфічного божества, що може забрати котрусь із дівчат у віддяку за подану їм воду, первинно називався водолляночкою. Про існування такого в уявленнях населення, яке проживало на українських та волоських землях в часи енеоліту, свідчать виявлені керамічні жіночі фігурки з великою чашею на голові.[1]^{[первинне джерело]}

Тематично-календарну групу весняних пісень називають подолянками тільки на Малому Поліссі — Сокальщині. В цій місцевості ця назва серед старшого покоління цілком заміняла більш відому й поширену — веснянка уживається з нею в парі. Тільки в цьому вузькому локусі можна виявити таку назву весняних пісень і дотепер.

Продуктивне побутування «Подоляночки» на території Західного Полісся виказує наявність текстових варіантів. В Личинах в окрузі Каменя Каширського пробудження супроводжувалось лише вмиванням, в Мельниках поблизу Шацька, Подоляночці пропонували ще й підв'язати панчішки та поскакати:

Промей собі очки, Подвяжи панчошки, Возьмеся у бочки, Поскачи у скочки.

А в Мельниках поблизу Щацька відбулася профанація тексту. В кінці пісні кепкують над подоляночкою: Де ж ти була, не вичерала, З'їла вула ще й барана, П'ятдесят поросят, штири качечки?

Текст приточений із іншої ігрової веснянки, яка забута та доімпровізований хлопцями як знущання з дівочої забави. В кожному разі такий існує і має всі підстави вважатися ще одним варіантом.

• Український фольклор: навч. посіб. / І. Є. Руснак. — К. : Академія, 2010. — 300 с. — (Альма-матер).
• Ф. Колесса; Просвіта. — Львів: [б.в.], 1938. — 643, [2] с. — (Науково-популярна бібліотека Товариства «Просвіта»).