Половецька земля

Полове́цька земля́ (дав.-рус. Половецьскаӕ землѧ) — у XIІ—XIII століттях руська назва західної частини Дешт-і-Кипчак (Половецького степу), де мешкали половці[1]. В Київському літописі, складовій Іпатіївського списку, під 1152 роком межами цієї землі названі Волга на сході й Дніпро на заході[1]:

тогда же Ӕрославичь Ростиславъ. с бра^т̑ею и с Рѧзанци. и с Муромци. поидоша съ Гюргемъ. а не ѿрекоша ему. тако же и Половци. и Ѿперлюеве. и Токсобици. и всѧ Половецьскаӕ землѧ. что же и^х̑ межи Волгою и Днѣпромъ и поидоша туда на Вѧтичѣ. и тако взѧша ӕ. та на Мценескъ.

Полное Собрание Русских Летописей. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — СПб., 1908. — Стлб. 446-465. — л.164.

Половецька земля (початок ХІІІ ст.)

З інших літописних згадок видно, що до Половецької землі зараховували і Дніпровське правобережжя[1].

Словосполучення «Половецька земля» вживається в літописах як назва країни, подібно до назв «Руська земля», «Лядська земля» (Лӕдьскаӕ землѧ), «Грецька земля» (Грѣцискаӕ землѧ)[1], «Угорська земля» (Оугорьскаӕ землѧ), «Болгарська земля» (Болгарьскаӕ землѧ), «Німецька земля» (Нѣмцькаӕ землѧ), «Чеська земля» (Чьшьскаӕ землѧ), «Литовська земля» (Литовьскаӕ землѧ), «Ятвязька земля» (Ӕтвескаӕ землѧ).

В Суздальському літописі, складовій Лаврентіївського списку, під 1224 роком як синонім Половецької землі вжито термін «страна Куманьска».

много бо зла створиша ти ѡканнии Половци Рускои земли. того ради всемл^с̑твъıи Бъ҃ хотѧ погубити. и наказати безбожнъıӕ сн҃ъı Измаиловъı Куманъı. ӕко да ѿмьстѧть кровь хр^с̑ьӕньску. ѥже и бъı^с̑ над ними безаконьнъıми. проидоша бо ти Таүрмению[2] всю страну Куманьску.

Полное Собрание Русских Летописей. — Т. 1. Лаврентьевская летопись. — Л., 1927. — Стлб. 441-451. — л.153-153об.