Юрій Долгорукий
Ю́рій Володи́мирович (1090 — 15 травня 1157, дав.-рус. Гюрги Володи́мирович, Дюрги Володи́мирович) — князь із династії Рюриковичів, син Володимира Мономаха та його другої дружини, дочки половецького хана, а за деякими даними - його першої дружини Гіти Уессекської. Великий князь київський (1149—1151, 1155—1157), князь суздальський (1108—1135, 1136—1149, 1151—1155) і Переяславський (1134—1135), родоначальник володимиро-суздальських князівської династії Юрійовичів. Відповідно до запису у Любецькому пом'янику (поз. 4) перед смертю став іноком Гавриїлом. Відомий під прізвиськом Долгорукий («Довгорукий») за те, що втручався у боротьбу за київський престол та міжусобиці на Русі, перебуваючи у далекому периферійному Володимиро-Суздальському князівстві. Отруєний на бенкеті у київського осьменика Петрили[5]. Похований у Києві в Церкві Спаса на Берестові.
Юрій Долгорукий | ||
| ||
---|---|---|
Попередник: | Ізяслав II Мстиславич | |
Наступник: | Ізяслав III Давидович | |
Народження: | бл.1090 | |
Смерть: |
15 травня 1157 Київ | |
Поховання: | Церква Спаса на Берестові, Київ, Україна | |
Країна: | Київська Русь | |
Релігія: | православ'я | |
Рід: | Рюриковичі | |
Батько: | Володимир Мономах | |
Мати: | Гіта Уессекська[1] | |
Шлюб: | Донька половецького хана Аєп | |
Діти: | Ростислав Юрійович, Андрій Боголюбський[2][3][4], Гліб Юрійович, Михайло Юрійович, Всеволод Велике Гніздо, Іван Юрійович, Борис Юрійович, Ольга Юріївна, Василько Юрійович, Мстислав Юрійович (князь новгородський)d і Q61881734? | |
Біографія
Прізвисько Долгорукий — «Довга рука», надана князю через його фізіологічні особливості (сутулість), через що його руки здавались довшими ніж у інших людей. За іншою гіпотезою прізвисько «Долгорукий» надано деякими літописцями після його смерті за постійні втручання із загарбницькою метою у справи Київського князівства.
Ще за життя Володимира Мономаха за Юрієм Довгоруким було закріплено Ростово-Суздальську землю із резиденцією у Суздалі, де місцеве боярство служило для нього підпорою. З 1125 року, після смерті Володимира, Юрій став незалежним ростово-суздальським князем. Після смерті свого старшого брата київського князя Мстислава Великого (1132), Юрій силою захопив Переяслав, згодом виміняв його за частину північних земель у свого брата Ярополка Володимировича, князя київського. Перехід Переяславщини до Юрія спричинив його боротьбу з братами, яка закінчилася 1135 року поразкою Юрія, внаслідок чого він був змушений покинути південні землі й повернутися на Суздальщину.
За його князювання зросла економічна і політична сила північних князівств, тут засновано місто Переяславль-Заліський, Юр'єв-Польський, Кострому, 1147 року вперше згадується Москва (в Іпатіївському літописі, мимоходом, як місце зустрічі Юрія з його союзником Святославом Ольговичем Новгород-Сіверським[6]. Наступна згадка в Тверському літописця 16 століття під 1156 роком в списку міст, заснованих Юрієм, і в Лаврентіївському літописі під 1177 в зв'язку з військовими подіями, що відбулися одразу після вбивства Андрія Боголюбського) [7]). Тому Юрія Долгорукого вважають засновником Москви. Археологічні дані свідчать, що велике укріплене поселення племені в'ятичів, з церквою, існувало на місці Московського Кремля вже до кінця 11 століття, знайдені також залишки фортеці 12 століття, влаштоване Долгоруким[8]. Він оформив на Північно-Східній Русі уділи, які роздав своїм синам, ставши засновником московської династичної лінії Рюриковичів («молодших Мономаховичів») та організатором Ростово-Суздальського князівства, ядра пізнішої Московської держави.
1149 року, користуючись з усобиць між князями, Юрій Долгорукий пішов у похід на південь і разом з половцями, біля Переяслава на Дніпрі, розбивши війська київського князя Ізяслава Мстиславича, оволодів Києвом. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Після поразки на річці Руті (1151), якої йому завдав Ізяслав Мстиславич, Юрій повернувся до Суздаля. Втретє здобув він Київ 1155 року й залишився там до кінця свого життя. Щоб закріпитись на півдні, він роздавав тут своїм синам удільні князівства.
Юрій Долгорукий не був улюбленим серед киян; його отруїли під час бенкету в київського боярина Петрила 15 травня 1157 року. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців — бояр і дружину — побивали по містах і селах» (М. Грушевський). Також було розтягнуто його майно («Красний двір», інший двір, за Дніпром, — «Рай»), двір сина Василька в місті[9].
Родина
Батько: Володимир Всеволодович (Мономах) — великий князь київський
Мати: Єфимія (†1126), дочка половецького хана; «Гюргева мати» (Денник Володимира Мономаха)
1-а дружина (з 12 січня 1108): NN, донька половецького хана Аепи Осеневича. Цей шлюб скріплював мирну угоду Володимира Мономаха із половцями[10].
- Ростислав Юрійович — князь новгородський, переяславський
- Андрій Юрійович (Боголюбський) — великий князь володимиро-суздальський
- Іван Юрійович — князь курський
- Гліб Юрійович — князь переяславський князь київський (1169—1171)
- Борис Юрійович — князь білгородський, турівський
- Олена Юріївна — дружина новгород-сіверського князя Олега Святославича.
- Марія Юріївна
- Ольга Юріївна (? — 4 липня 1181) — галицька княгиня, дружина галицького князя Ярослава Осьмомисла (бл. 1140—1187
2-а дружина: NN; вислана Андрієм Боголюбським у Візантію з молодшими братами.
- Василько Юрійович — князь суздальський
- Мстислав Юрійович — князь новгородський
- Ярослав Юрійович
- Святослав Юрійович — князь юрієвський
- Михайло Юрійович — великий князь володимиро-суздальський (1174—1176)
- Всеволод Юрійович (Велике Гніздо) — великий князь володимиро-суздальський (1176—1212)
Оцінки
Російський історик Василь Татіщев (1686—1750) негативно оцінював князя Юрія Довгорукого.
Цей великий князь був росту немалого, товстий, лицем білий, очі не вельми великі, ніс довгий і викривлений, борода мала, великий любитель жінок, солодкої їжі й пиття; більше про веселощі, ніж про управління й воїнство пильнував, але все інше перебувало у владі й нагляді вельмож його і улюбленців... Сам мало що робив, все більше діти й князі союзні...[11] |
Історик і публіцист Михайло Щербатов (1733—1790) вважав, що князя Юрія прозвали Довгоруким подібно до перського царя Артаксеркса — «через жадобу до надбання»[12].
Примітки
- Lundy D. R. The Peerage
- К. Б.-Р. Андрей Юрьевич Боголюбский // Русский биографический словарь — СПб: 1900. — Т. 2. — С. 134–138.
- Андрей Юрьевич Боголюбский // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. Андреевский — СПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 760–763.
- Андрей Боголюбский // Военная энциклопедия — СПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1911. — Т. 2. — С. 551–553.
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів : Інститут українознавства, 2000.
- Іпатіївський літопис, 1147
- Лаврентіївський літопис, 1177
- Рабинович М. Г. Древний центр Москвы// Вопросы истории. - 1990. - № 3. - 107-119
- Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 23
- Володимѣръ… створиша миръ и поя Володимѣръ за Юргя Аепину дщерь, Осеневу внуку, а Олег поя за сына Аепину дщерь, Гиргеневу внуку.
- Татищев В.Н. История Российская. — Москва, 2005. — Т. 2. — С. 303.
- Карамзин Н. М. История государства Российского. — Москва, 1991. — Т. 2-3. — С. 143.
Література
- Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів : Інститут українознавства, 2000.
- Грушевський М. Історія України-Руси, П. Львів, 1905.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Котляр М. Юрій Долгорукий // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 706. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
- Пресняков А. Княжое право в древней Руси. — П., 1909.
- Юрій Довгорукий // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Юрій Долгорукий