Юрій Долгорукий

Ю́рій Володи́мирович (1090 15 травня 1157, дав.-рус. Гюрги Володи́мирович, Дюрги Володи́мирович) — князь із династії Рюриковичів, син Володимира Мономаха та його другої дружини, дочки половецького хана, а за деякими даними - його першої дружини Гіти Уессекської. Великий князь київський (11491151, 11551157), князь суздальський (11081135, 11361149, 1151—1155) і Переяславський (11341135), родоначальник володимиро-суздальських князівської династії Юрійовичів. Відповідно до запису у Любецькому пом'янику (поз. 4) перед смертю став іноком Гавриїлом. Відомий під прізвиськом Долгорукий («Довгорукий») за те, що втручався у боротьбу за київський престол та міжусобиці на Русі, перебуваючи у далекому периферійному Володимиро-Суздальському князівстві. Отруєний на бенкеті у київського осьменика Петрили[5]. Похований у Києві в Церкві Спаса на Берестові.

Юрій Долгорукий
Юрій Долгорукий
Великий князь Київський
Попередник: Ізяслав II Мстиславич
Наступник: Ізяслав III Давидович
 
Народження: бл.1090
Смерть: 15 травня 1157(1157-05-15)
Київ
Поховання: Церква Спаса на Берестові, Київ, Україна
Країна: Київська Русь
Релігія: православ'я
Рід: Рюриковичі
Батько: Володимир Мономах
Мати: Гіта Уессекська[1]
Шлюб: Донька половецького хана Аєп
Діти: Ростислав Юрійович, Андрій Боголюбський[2][3][4], Гліб Юрійович, Михайло Юрійович, Всеволод Велике Гніздо, Іван Юрійович, Борис Юрійович, Ольга Юріївна, Василько Юрійович, Мстислав Юрійович (князь новгородський)d і Q61881734?

 Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

Спас на Берестові в Києві, де похований Юрій Долгорукий

Прізвисько Долгорукий — «Довга рука», надана князю через його фізіологічні особливості (сутулість), через що його руки здавались довшими ніж у інших людей. За іншою гіпотезою прізвисько «Долгорукий» надано деякими літописцями після його смерті за постійні втручання із загарбницькою метою у справи Київського князівства.

Ще за життя Володимира Мономаха за Юрієм Довгоруким було закріплено Ростово-Суздальську землю із резиденцією у Суздалі, де місцеве боярство служило для нього підпорою. З 1125 року, після смерті Володимира, Юрій став незалежним ростово-суздальським князем. Після смерті свого старшого брата київського князя Мстислава Великого (1132), Юрій силою захопив Переяслав, згодом виміняв його за частину північних земель у свого брата Ярополка Володимировича, князя київського. Перехід Переяславщини до Юрія спричинив його боротьбу з братами, яка закінчилася 1135 року поразкою Юрія, внаслідок чого він був змушений покинути південні землі й повернутися на Суздальщину.

За його князювання зросла економічна і політична сила північних князівств, тут засновано місто Переяславль-Заліський, Юр'єв-Польський, Кострому, 1147 року вперше згадується МоскваІпатіївському літописі, мимоходом, як місце зустрічі Юрія з його союзником Святославом Ольговичем Новгород-Сіверським[6]. Наступна згадка в Тверському літописця 16 століття під 1156 роком в списку міст, заснованих Юрієм, і в Лаврентіївському літописі під 1177 в зв'язку з військовими подіями, що відбулися одразу після вбивства Андрія Боголюбського) [7]). Тому Юрія Долгорукого вважають засновником Москви. Археологічні дані свідчать, що велике укріплене поселення племені в'ятичів, з церквою, існувало на місці Московського Кремля вже до кінця 11 століття, знайдені також залишки фортеці 12 століття, влаштоване Долгоруким[8]. Він оформив на Північно-Східній Русі уділи, які роздав своїм синам, ставши засновником московської династичної лінії Рюриковичів («молодших Мономаховичів») та організатором Ростово-Суздальського князівства, ядра пізнішої Московської держави.

1149 року, користуючись з усобиць між князями, Юрій Долгорукий пішов у похід на південь і разом з половцями, біля Переяслава на Дніпрі, розбивши війська київського князя Ізяслава Мстиславича, оволодів Києвом. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Після поразки на річці Руті (1151), якої йому завдав Ізяслав Мстиславич, Юрій повернувся до Суздаля. Втретє здобув він Київ 1155 року й залишився там до кінця свого життя. Щоб закріпитись на півдні, він роздавав тут своїм синам удільні князівства.

Юрій Долгорукий не був улюбленим серед киян; його отруїли під час бенкету в київського боярина Петрила 15 травня 1157 року. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців — бояр і дружину — побивали по містах і селах» (М. Грушевський). Також було розтягнуто його майно («Красний двір», інший двір, за Дніпром, — «Рай»), двір сина Василька в місті[9].

Родина

Батько: Володимир Всеволодович (Мономах) — великий князь київський

Мати: Єфимія (†1126), дочка половецького хана; «Гюргева мати» (Денник Володимира Мономаха)

1-а дружина12 січня 1108): NN, донька половецького хана Аепи Осеневича. Цей шлюб скріплював мирну угоду Володимира Мономаха із половцями[10].

Меморіальна дошка Юрію Долгорукому, встановлена на стіні церкви Спаса на Берестові в Києві, де він похований

2-а дружина: NN; вислана Андрієм Боголюбським у Візантію з молодшими братами.

Оцінки

Російський історик Василь Татіщев (1686—1750) негативно оцінював князя Юрія Довгорукого.

Цей великий князь був росту немалого, товстий, лицем білий, очі не вельми великі, ніс довгий і викривлений, борода мала, великий любитель жінок, солодкої їжі й пиття; більше про веселощі, ніж про управління й воїнство пильнував, але все інше перебувало у владі й нагляді вельмож його і улюбленців... Сам мало що робив, все більше діти й князі союзні...[11]

Історик і публіцист Михайло Щербатов (1733—1790) вважав, що князя Юрія прозвали Довгоруким подібно до перського царя Артаксеркса — «через жадобу до надбання»[12].

Примітки

  1. Lundy D. R. The Peerage
  2. К. Б.-Р. Андрей Юрьевич Боголюбский // Русский биографический словарьСПб: 1900. — Т. 2. — С. 134–138.
  3. Андрей Юрьевич Боголюбский // Энциклопедический словарь / под ред. И. Е. АндреевскийСПб: Брокгауз — Ефрон, 1890. — Т. Iа. — С. 760–763.
  4. Андрей Боголюбский // Военная энциклопедияСПб: Иван Дмитриевич Сытин, 1911. — Т. 2. — С. 551–553.
  5. Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів : Інститут українознавства, 2000.
  6. Іпатіївський літопис, 1147
  7. Лаврентіївський літопис, 1177
  8. Рабинович М. Г. Древний центр Москвы// Вопросы истории. - 1990. - № 3. - 107-119
  9. Извлеченіе изъ древнихъ Русскихъ лѣтописей / Отделъ І. Извѣстія лѣтописные // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей.— Кіевъ: типографія Е. Я. Федорова, 1874.— С. 23
  10. Володимѣръ… створиша миръ и поя Володимѣръ за Юргя Аепину дщерь, Осеневу внуку, а Олег поя за сына Аепину дщерь, Гиргеневу внуку.
  11. Татищев В.Н. История Российская. — Москва, 2005. — Т. 2. — С. 303.
  12. Карамзин Н. М. История государства Российского. — Москва, 1991. — Т. 2-3. — С. 143.

Література

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Юрій Долгорукий

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.