Юрій Долгорукий

Спас на Берестові в Києві, де похований Юрій Долгорукий

Прізвисько Долгорукий — «Довга рука», надана князю через його фізіологічні особливості (сутулість), через що його руки здавались довшими ніж у інших людей. За іншою гіпотезою прізвисько «Долгорукий» надано деякими літописцями після його смерті за постійні втручання із загарбницькою метою у справи Київського князівства.

Ще за життя Володимира Мономаха за Юрієм Довгоруким було закріплено Ростово-Суздальську землю із резиденцією у Суздалі, де місцеве боярство служило для нього підпорою. З 1125 року, після смерті Володимира, Юрій став незалежним ростово-суздальським князем. Після смерті свого старшого брата київського князя Мстислава Великого (1132), Юрій силою захопив Переяслав, згодом виміняв його за частину північних земель у свого брата Ярополка Володимировича, князя київського. Перехід Переяславщини до Юрія спричинив його боротьбу з братами, яка закінчилася 1135 року поразкою Юрія, внаслідок чого він був змушений покинути південні землі й повернутися на Суздальщину.

За його князювання зросла економічна і політична сила північних князівств, тут засновано місто Переяславль-Заліський, Юр'єв-Польський, Кострому, 1147 року вперше згадується Москва (в Іпатіївському літописі, мимоходом, як місце зустрічі Юрія з його союзником Святославом Ольговичем Новгород-Сіверським[6]. Наступна згадка в Тверському літописця 16 століття під 1156 роком в списку міст, заснованих Юрієм, і в Лаврентіївському літописі під 1177 в зв'язку з військовими подіями, що відбулися одразу після вбивства Андрія Боголюбського) [7]). Тому Юрія Долгорукого вважають засновником Москви. Археологічні дані свідчать, що велике укріплене поселення племені в'ятичів, з церквою, існувало на місці Московського Кремля вже до кінця 11 століття, знайдені також залишки фортеці 12 століття, влаштоване Долгоруким[8]. Він оформив на Північно-Східній Русі уділи, які роздав своїм синам, ставши засновником московської династичної лінії Рюриковичів («молодших Мономаховичів») та організатором Ростово-Суздальського князівства, ядра пізнішої Московської держави.

1149 року, користуючись з усобиць між князями, Юрій Долгорукий пішов у похід на південь і разом з половцями, біля Переяслава на Дніпрі, розбивши війська київського князя Ізяслава Мстиславича, оволодів Києвом. 1150 року мусив його покинути, але згодом знову опинився в Києві. Після поразки на річці Руті (1151), якої йому завдав Ізяслав Мстиславич, Юрій повернувся до Суздаля. Втретє здобув він Київ 1155 року й залишився там до кінця свого життя. Щоб закріпитись на півдні, він роздавав тут своїм синам удільні князівства.

Юрій Долгорукий не був улюбленим серед киян; його отруїли під час бенкету в київського боярина Петрила 15 травня 1157 року. Після його смерті повсталі кияни ліквідували встановлену ним владу, «суздальців — бояр і дружину — побивали по містах і селах» (М. Грушевський). Також було розтягнуто його майно («Красний двір», інший двір, за Дніпром, — «Рай»), двір сина Василька в місті[9].

Батько: Володимир Всеволодович (Мономах) — великий князь київський

Мати: Єфимія (†1126), дочка половецького хана; «Гюргева мати» (Денник Володимира Мономаха)

1-а дружина (з 12 січня 1108): NN, донька половецького хана Аепи Осеневича. Цей шлюб скріплював мирну угоду Володимира Мономаха із половцями[10].

Меморіальна дошка Юрію Долгорукому, встановлена на стіні церкви Спаса на Берестові в Києві, де він похований

• Ростислав Юрійович — князь новгородський, переяславський
• Андрій Юрійович (Боголюбський) — великий князь володимиро-суздальський
• Іван Юрійович — князь курський
• Гліб Юрійович — князь переяславський князь київський (1169—1171)
• Борис Юрійович — князь білгородський, турівський
• Олена Юріївна — дружина новгород-сіверського князя Олега Святославича.
• Марія Юріївна
• Ольга Юріївна (? — 4 липня 1181) — галицька княгиня, дружина галицького князя Ярослава Осьмомисла (бл. 1140—1187

2-а дружина: NN; вислана Андрієм Боголюбським у Візантію з молодшими братами.

• Василько Юрійович — князь суздальський
• Мстислав Юрійович — князь новгородський
• Ярослав Юрійович
• Святослав Юрійович — князь юрієвський
• Михайло Юрійович — великий князь володимиро-суздальський (1174—1176)
• Всеволод Юрійович (Велике Гніздо) — великий князь володимиро-суздальський (1176—1212)

Російський історик Василь Татіщев (1686—1750) негативно оцінював князя Юрія Довгорукого.

Цей великий князь був росту немалого, товстий, лицем білий, очі не вельми великі, ніс довгий і викривлений, борода мала, великий любитель жінок, солодкої їжі й пиття; більше про веселощі, ніж про управління й воїнство пильнував, але все інше перебувало у владі й нагляді вельмож його і улюбленців... Сам мало що робив, все більше діти й князі союзні...[11]

Історик і публіцист Михайло Щербатов (1733—1790) вважав, що князя Юрія прозвали Довгоруким подібно до перського царя Артаксеркса — «через жадобу до надбання»[12].

• Войтович Л. Князівські династії Східної Європи (кінець IX — початок XVI ст.). — Львів : Інститут українознавства, 2000.
• Грушевський М. Історія України-Руси, П. Львів, 1905.
• Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
• Котляр М. Юрій Долгорукий // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 706. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
• Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
• Пресняков А. Княжое право в древней Руси. — П., 1909.

• Юрій Довгорукий // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Юрій Долгорукий