Полторацький Костянтин Маркович

Костянтин Маркович Полторацький (30 травня 1782(17820530) 15 березня 1858[1]) Ярославський військовий і цивільний губернатор (1830—1842), генерал-лейтенант російської імператорської армії, учасник п'яти воєн, включаючи французько-російську.

Полторацький Костянтин Маркович
Народження 1 червня 1782(1782-06-01)
Чернігівська губернія
Смерть 27 березня 1858(1858-03-27) (75 років)
Санкт-Петербург, Російська імперія
Поховання Сергієва приморська пустиньd
Країна  Російська імперія
Звання генерал-лейтенант
Війни / битви Наполеонівські війни
Рід Poltoratsky familyd
Нагороди
 Полторацький Костянтин Маркович у Вікісховищі

Біографія

Костянтин Маркович Полторацький народився 21 (за іншими даними 2 чи 30) травня 1782 року. Батько Марк Федорович Полторацький, голова Придворної капели. Мати — Агафоклея Олександрівна Шишкова, заміжня Полторацька, знаменита «Півторачиха». Костянтин Маркович мав багато сестер і братів, дочкою одного з них була Анна Керн.

У віці 2-х років Костянтин був записаний до Семенівського лейб-гвардії полк фур'єром. Здобув домашнє виховання та освіту. У віці 15-ти років був зроблений прапорщиками свого полку. У 1802 р., служачи полковим ад'ютантом, був причетний до історії поручика А. Шубіна, який сфабрикував, щоб вислужитися, нібито розкрита їм змова проти імператора. Півторацький, повіривши Шубіну (який прострілив собі руку в Літньому саду), поїхав уночі до палацу і підняв на ноги самого Олександра I[2].

Брав участь у Російсько-австро-французькій війні 1805 року та в Російсько-пруссько-французькій війні 1807—1808 рр.. Проявив себе в битві при Аустерліці (нагороджений орденом Святої Анни 4 ступеня і зроблений штабс-капітанами) і в 1807 році в битвах при Гейльсберзі і Фрідланді, за що був удостоєний нагороджений орденом Святого Володимира 4 ступеня і зроблений в капітани. 20 травня 1808 року здійснено полковниками.

У російсько-турецькій війні в 1810—1811 роках брав участь у складі Дунайської армії, куди був відряджений в 1810 році. Проявив себе в битвах з турками при Батині, в облогу та взяття Сілістрії. 15 травня 1811 року призначений шефом Нешлотського піхотного полку. За штурм Ловчі в 1811 був нагороджений Золотою шпагою «За хоробрість». За визволення села Громади орден Святого Володимира 3 ступеня. З 10 січня 1812 був шефом Тифліського піхотного полку, в лютому призначений командиром, а з 12 березня 1812 призначений шефом Нашебурзького піхотного полку, що входив до складу 1-ї бригади 9-ї піхотної дивізії корпусу Є. І. Маркова Обсерваційна армія. У складі свого полку брав участь у Вітчизняній війні 1812 року. За битву під Кобрином та Городечно нагороджений орденом Святого Георгія 4-го ступеня (22 листопада 1812 року). За відмінність у бою під Кинжвартом 15 вересня 1813 проведений в генерал-майори і призначений командиром бригади з Апшеронського і Нашебурзького полків. 1813 року бився під час облоги фортеці Торна, в Битві під Лейпцигом, за що отримав орден Святої Анни 1 ступеня.

У 1814 році брав участь у битвах під Брієном, Ла-Ротьером і Шампобером, де отримав поранення і разом з генералом 3.Д. Олсуф'єв взятий французами в полон. З полону звільнено після взяття Парижа. Повернувся до своєї бригади. 29 липня 1817 року призначений командиром 3-ї бригади 23-ї піхотної дивізії. Продовжував службу мови у Франції у складі корпусу М. З. Воронцова до 1818 року. Повернувшись до Росії, був призначений командиром 2-ї бригади 9-ї піхотної дивізії. Офіцери і солдати Нашебурзького полку, за спогадами сучасника, плакали під час прощання з Полторацким, настільки сильне кохання та розташування підлеглих він заслужив. 13 березня 1822 р. він був призначений «складатися по армії». 28 січня 1830 року перейменований в таємні радники і призначений Ярославським цивільним губернатором. 18 лютого 1835 року отримав чин генерал-лейтенанта і перейменований ярославським військовим губернатором з управлінням цивільною частиною. Зробив багато корисного для розвитку освіти та благодійності в Ярославській губернії. В 1842 році вийшов у відставку за станом здоров'я. Останні роки жив у Санкт-Петербурзі, де помер 15 березня 1858 року і був похований у Сергієвій пустелі.

Нагороди

іноземні:

Родина

Софія Борисівна Голіцина

Дружина (з 18 серпня 1818 року)[4] — княжна Софія Борисівна Голіцина (15.04.1795-19.11.1871), дочка генерал-лейтенанта князя Бориса Голіцина; фрейліна високого двору і кавалерственна жінка ордена Святої Катерини меншого хреста; отримала у придане понад 1000 душ кріпаків у Козельському та Новоторзькому повітах. Вихована була француженкою зі почту Жозефа Іасента Франсуа де Поля Ріго, графа де Водрєя (1740—1817), наближеного королеви Марії Антуанетти</ref>. За словами сучасниці, мадам Полторацька була «виразно не красуня, але миловидна, розмовляла добре і чемно, що вже було шармом»[5]. У її ярославській вітальні маркіз де Кюстін, за власним визнанням, відчував себе як «в Лондоні або швидше в Петербурзі»[6]. Овдовівши, жила в столиці в будинку своєї сестри, відомої благодійниці Тетяни Потьомкіної на вул. Мільйонній, буд. 22, де й померла раптово від зупинки серця. Похована поруч із чоловіком у Сергієвій пустині. За зауваженням родички[7]:

Про смерть пані Полторацької взагалі мало хто жалкував через її деспотичний характер, який абсолютно заступав у ній її добрі якості. Загалом егоїзм, марнославство, деспотизм і звичка не бачити навколо нікого, крім себе, були її відмінними якостями.
  • Борис Костянтинович (09.01.1820-08.02.1850[8]), ротмістр лейб-гвардії Гусарського Його Величності полку, неодружений, помер від грудної водянки.

Примітки

  1. ЦГИА СПб. ф.19. оп.124. д.782. с. 497. Метрические книги Пантелеимоновской церкви.
  2. За твердженням Вігеля, ця уявна змова винайшла «викрутливий і сміливий буффон» Полторацький, який нібито був у зв'язку з дружиною Шубіна. Див. про цю історію: Записки графа Е. Ф. Комаровского. М., 1990. С. 77-80.
  3. Список генералам по старшинству. СПб 1840г.
  4. ЦГИА СПб. ф.19. оп.124. д.640. с. 128. Метрические книги Придворной церкви Зимнего дворца.
  5. Д. Фикельмон. Дневник 1829—1837. Весь пушкинский Петербург, 2009.- с. 101
  6. «Россия в 1839 году», глава 23.
  7. Н. В. Кукурузова. Из личной переписки Т. А. Юсуповой. — СПб.: Юсуповский Дворец, 2012. — 191 с.
  8. ЦГИА СПб. ф.19. оп.124. д.725. с. 609. Метрические книги Пантелеимоновской церкви.

Джерела

  • Словарь русских генералов, участников боевых действий против армии Наполеона Бонапарта в 1812—1815 гг. // Российский архив. История Отечества в свидетельствах и документах XVIII—XX вв. : Сборник. — М.: студия «ТРИТЭ» Н. Михалкова, 1996. — Т. VII. — С. 517—518. — ISSN 0869-20011. (Комм. А. А. Подмазо)
  • Ястребцов Е. Полторацкий, Константин Маркович // Русский биографический словарь : в 25 т. СПб.—М., 1896—1918. (рос.)

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.