Пол-Генрі Кемпбел

Кемпбел народився 1982 року в Бостоні (штат Массачусетс) в сім'ї колишнього офіцера армії США та німецької медсестри. Виріс у штаті Массачусетс і з сім'єю переїхав до Німеччини, де здав випускні екзамени середньої школи (Абітур) у Баварії.[9] Кемпбел народився з серйозним серцевим розладом і з 24-х років носить кардіостимулятор.[10] Також у 10 років йому видалили небезпечну для життя пухлину мозку в Бостонській дитячій лікарні, і відтоді у нього бувають напади епілепсії.[3] Нині він готує дисертацію з фундаментальної теології в Єзуїтській семінарії святого Георга у Франкфурті-на-Майні (Німеччина).[11]

За свою поетичну збірку «після наркозу» (нім. nach den narkosen, 2017) отримав Баварську премію у галузі мистецтва та літератури. Цю ж книгу Ґреґор Дотцауер з інституції «Literaturhaus Berlin» назвав однією з десяти найкращих поетичних збірок 2017 року[12] та 2018 року рекомендувала Ульяна Вольф від Німецької академії мови і поезії.[13] Насамперед Кемпбел — поет.[14]

Відійшовши від тем дослідження космосу, Pontiac Firebird Trans-Am, нью-йоркського А-train, авіаносця USS Kitty Hawk чи Конкорда,[15] тепер у своїх віршах він розглядає життя з інвалідністю через призму проживання штучного життя.[16] Кемпбел спирається на особистий досвід життя із серйозною вадою серця (одношлуночкове серце) та на власну залежність від кардіостимулятора.[17] Посилаючись на поняття гетеронормативності Джудіт Батлер, Кемпбел придумав термін «салютонормативність», який передбачає, що загальний дискурс уявляється з точки зору здорового життя[18] — над здоров'ям переважають інститути, закони, бачення хорошого життя та мова.[19] У своїй книзі «після наркозу» Кемпбел акцентує увагу на тендітній, недостатній, хворій та інфікованій мові. Його поезія ставить під сумнів парадигму здорової мови.[16]

Декілька років пропрацювавши з живописцем з Ляйпціга Арісом Калайзісом,[19]Кемпбел опублікував низку есе про сучасний живопис, особливо про художників з колишньої НДР, Гартвіґа Еберсбаха, Арно Рінка, Майкла Морґнера, Зігарда Ґілла та Аріса Калайзіса.[20]

У січні 2013 року Пола-Генрі Кемпбела запросили у редакційну раду Das Gedicht, одного з найбільших поетичних журналів німецькою мовою.[21] Разом з Міхаелем Ауґустіном та Антоном Ґ. Ляйтнером він ініціював щорічну антологію DAS GEDICHT chapbook. German Poetry Now. Мета часопису — представити сучасну німецьку поезію міжнародній аудиторії в англійському перекладі.[22]

• 2018 — Заохочувальна відзнака Літературної премії Германа Гессе[23]
• 2017 — Баварська премія у галузі мистецтва та літератури[24][25]
• 2012 — Премія з перекладу (Dichtungsring), Бонн (Німеччина).
• 2012 — Поетична резиденція, Дрезден (Німеччина) (фіналіст разом з Карлом-Крістіаном Елзе та Рожею Домашциною)[26]