Пастель

Для малювання пастеллю потрібна фактурна поверхня, яка буде утримувати пігмент. Малюнки пастеллю зазвичай виконуються на кольоровому папері. Тон паперу підбирається індивідуально, враховуючи завдання малюнка. Білий папір заважає оцінити насиченість головних кольорів.

Три типи паперу для пастелі:

• наждачний папір — призначений для художніх робіт, продається в аркушах великого формату;
• пастельна дошка — виконується з крихітних частинок пробки;
• оксамитовий папір — має бархатисту, оксамитову поверхню. При роботі з оксамитовим папером можна використовувати мінімальну кількість фіксажу.

Також можна використовувати папір для акварелі. Протонувати акварельний папір можна, використовуючи чай або каву.

Зазвичай виправлення вносять на ранніх стадіях малюнка. Для видалення великої кількості кольору використовують широкі пензлі зі щетини. При цьому планшет з малюнком треба тримати вертикально, це дозволить зайвим частинкам падати вниз і не втиратися в папір. Також використовується гумка або шматочок м'якого хліба (білий — без здоби). Але цей метод непридатний при роботі з наждачним чи оксамитовим папером. Лезом бритви можна зішкребти тонкі штрихи.

Для захисту пастельного малюнка від змазування і зсипання його треба зафіксувати. Для цього підійде звичайний лак для волосся або спеціальний фіксатор. Буде достатньо пари легких розпилень.

Пастель отримала свою назву від слова «а пастеллю», яким іменували спосіб малювання одночасно чорним італійським олівцем і червоною сангіною, іноді з підфарбовування іншими кольоровими олівцями, що застосовувався італійськими художниками XVI століття, в тому числі й Леонардо да Вінчі. У XVIII столітті пастель стає вже самостійною технікою та отримує особливу популярність у Франції, де її використовували такі відомі художники, як Франсуа Буше, Латур, Шарден, пізніше Мрій, Ліотар, Ежен Делакруа. Видатним пастелістом була й італійська художниця Розальба Кар'єра, засновниця та уславлена представниця стилю рококо. Потім настав період, коли про пастелі забули, і інтерес до неї знову прокинувся тільки в другій половині XIX століття.

• 
  Розальба Карр'єра, «Портрет дівчинки з булочкою», 1725. Галерея Академії, Венеція
• 
  Розальба Карр'єра, «Автопортрет», 1746. Галерея Академії, Венеція
• 
  Валентин Сєров, «Костянтин Бальмонт», 1905 р.
• 
  Франц фон Ленбах, Дівчина
• 
  Едуар Мане, «Ернест Кабанель», 1880 р.
• 
  Едуар Мане, «Сюзетт Лемер у профіль»

Едґар Деґа. Блакитні танцівниці

Деякі провідні художники-імпресіоністи охоче користувалися пастеллю, цінуючи її за свіжість тону і швидкість, з якою вона дозволяла їм працювати. Манера Дега, наприклад, відрізнялася дивною свободою, він накладав пастель сміливими, ламаними штрихами, іноді залишаючи тон паперу, що проступав крізь пастель, або додаючи мазки олією або аквареллю. Одним з відкриттів художника стало опрацювання картини парою, після чого пастель розм'якшувалася і її можна було розтушовувати пензлем або пальцями. Дега не тільки по-новому використовував техніку пастелі, а й створював з її допомогою картини, що перевершують за розміром твори інших художників, виконані пастеллю. Іноді він зшивав для цього разом кілька аркушів, щоб отримати поверхню потрібного йому розміру.