Пост-метал

Зазвичай пост-метал гурт складається із двох або трьох гітар, бас-гітари, синтезатора, ударної установки, а також вокаліста[4][5]. Існує багато суто інструментальних груп, таких як наприклад Pelican. При цьому відомі приклади нестандартної настройки гітар, наприклад, у згаданому альбомі Panopticon використовується настройка B, F#, B, E, G#, B[6]

Один із базових принципів пост-металу полягає в тому, що ціле більше суми його частин. Відповідно до цього принципу, музичні інструменти звичайно порівно представлені в композиціях. На їх тлі вокал майже не виділяється при загальному зведенні, і в більшості випадків виконується в стилі хардкору, тобто скоріше гортанний і крик, ніж скрім чи гроул. Тексти охоплюють широкий тематичний спектр, зокрема метафізичні, екзистенціальні питання, або глобальним проблемам, що протиставляються особистим. Також тексти торкаються теми політичної незадоволеності й критики стадного менталітету.

З точки зору форми композицій, пост-метал більше тяжіє до пост-року ніж металу: характерні тривалі crescendo та diminuendo (можливе їх багаторазове застосування, т.зв. "хвильова драматургія"), на одній темі (або на одній гармонічній послідовності), тоді як важкий метал здебільшого використовує куплетну форму. Як відмічав Аарон Тернер, "стандартна пісенна форма куплет-приспів-куплет-приспів вже була стільки разів використана, що зберігати вірність їй виглядає безглуздим, коли існує стільки шляхів для дослідження".[10] Результатом цього є досить тривалі композиції, звичайно в межах 6-11 хвилин. Тому типовий пост-метал трек не вписується у звичні радіо чи комерційні стандарти. Також альбоми трактуються як квазі-концептуальні, справляючи найбільший вплив при повному прослуховуванні. Також, нерідко альбоми натхнені літературними впливами, наприклад At the Soundless Dawn гурту Red Sparowes. Якоюсь мірою це також ріднить пост-метал із сучасною академічною музикою, зокрема мінімалізмом Стіва Райха і Джона Кейджа.

Часто пост-металева композиція починається з соло гітари, поступово розгортаючись до одночасної гри шести й більше виконавців, як наприклад це відбувається у композиції "Genesis" з альбому The Beyond гурту Cult of Luna. Також, композиція може початися раптовим зануренням у відкрито агресивну атмосферу від самого початку. Такі пісні дещо виходять за межі жанру, проте й вони як правило мають певні фрагменти спокійного звучання. Відповідними прикладами є "False Light" за альбому Oceanic гурту Isis, "Australasia" з альбому Australasia гурту Pelican, або "Monstrously Low Tide" з альбому "Leaving Your Body Map" гурту Maudlin of the Well.

Більшість гуртів пост-металу використовують схожу образність при оформленні обкладинок альбомів. Це зображення океанів та океанічних істот (як восьминоги, кальмари, кити чи міфічні левіафани), пейзажі та зображення хмарного неба. Журнал Terrorizer зазначає, що альбом Oceanic має "досить подібний водний пейзаж" як і альбом Salvation гурту Cult of Luna[7] підкреслюючи мотив безкрайніх морських просторів.