Потуторів

Перша письмова згадка про Потуторів – 1440 рік, згодом згадане у 1513 році, коли село почало належати Боговитину. У 1853 році власником села був Станіслав Лащ.

Імовірно, що назва села походить від словосполучення «по ту сторону», бо колись село ділилося на дві частини. Відомо, що волиняни в період російської окупації у XVIII ст. перейменували село із чужої їм назви Потуторов на зрозумілу Полуторів (від Полутор); можливо, походить від прізвища Полутор.

Наприкінці ХІХ ст. у селі було 98 дворів, 661 житель. За переказами, у 1911 році в селі було 311 десятин великої земельної власності. У 1931 році Потуторів нараховував 857 жителів.

У селі діяли філії «Просвіти» та інших товариств.

Від початку липня 1941 року до 2 березня 1944 року село було під нацистською окупацією. У жовтні 1944 року сталася велика пожежа, під час якої згоріла половина будівель села. У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА брали участь понад 40 осіб. За радянської влади репресовано 27 родин. Із мобілізованих на фронти ІІ Світової війни загинуло 32 чоловіки, 20 пропало безвісти.

У 1949 р. примусово організовано колгосп. Нині земельні паї селян орендують ФГ «Лотос», агрофірми «Мрія» та «Шумськ-Агро».

У селі побудовані кам’яна церква Покрови Пресвятої Богородиці (1799 року), 3 муровані фігури.

Споруджено пам’ятник односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1968).

У селі працюють ЗОШ І ступеня, клуб, бібліотека, фельдшерський пункт.

У с. Потуторів народилися господарник, літератор Володимир Остап’юк (1949 р.н.); самодіяльний режисер, актор, заслужений працівник культури УРСР Василь Скрип’юк (1928-2005 рр.).

• Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — ISBN 966-528-197-6., М. Бесараб, О. Романюк.