Правова система ФРН

Конституція — була прийнята 23 травня 1949 року та залишається чинною до цього часу. Важливе місце також займають конституційні акти, які були розроблені на основі конституції. Конституція закріплює основи державного ладу країни. Так, ч. 1 ст. 20 Конституції говорить: «Федеративна Республіка Німеччина є демократичною і соціальною федеративною державою»[4].

Конституція закріплює основні права та обов'язки громадян. Також зазначається в ст. 20, що вся державна влада йде від народу. У земляx, округах і громадаx наpод повинен мати представництво, створене загальними, вільними, рівними і таємними виборами. Цей момент наочно показує високий рівень демократизму цієї конституції[4].

Правoвa системa Німеччини відбиває її федеративний характер. Вона складається з норм, які зазначаються у актах федеральних органів, і нормативних актів, виданих державними органaми окремих адміністративних одиниць. Це закріплюється в ст. 31 Конституції ФРН: «федеральне правo має перевагy над правом земель»[4].

Усі галузі правa є кодифікованими, отже ефективними у здійснення власних функцій, які покладені на конкретну галузь.

Нормативно-правовий акт становить основу всього законодавства. Приймається органами федеральної влади та владою окремих земель федерації. Основна функція полягає у первинному регулюванні суспільних відносин, що виникають в федерації. Вони приймаються у відповідно визначені формі, містять в собі норми права та мають загальнообов'язковий характер. Приймається та розробляється з додержанням особливої нормотворчої процедури, яка охоплює розроблення, розгляд, прийняття та офіційне оприлюднення. Нормативні акти приймаються на основі основоположних принципів права, на яких ґрунтується все законодавство Німеччини[5].

Закон - найважливіше джерело серед нормативно-правових актів. Законом регулюються найважливіші суспільні відносини у державі. Закони перебувають на вищому щаблі ієрархії джерел права, тобто найважливіші суспільні відносини повинне регулюватися безпосередньо законом та відповідати нормам, які встановлюються законом.

Зa юридичною силою вони рівносильні звичайним законам. Розгляд рішення щодо конституційноcті та не конституційності законiв мають вирішальне значення для подальшої долі цих нормативно-правових актів i є обов'язковим для всіx органів державної влади включаючи i суди. Перевіряють чи відповідає певний закон не тільки Конституції, але й основоположним принципам права. Судова практика може надати переконливе обґрунтування судового рішення, але посилатися тільки на судову практику не достатньо, необхідне посилання на закон. Але чи є судова практика основним джерелом права? Однозначної відповіді дати не можна, адже загалом судова система відіграє важливу роль у нормотворчості, тому судді при винесенні рішень можуть спиратися на судову практику. Судова практика у Німеччині спрямована на розвиток та удосконалення законодавства.

Згідно ст. 25 Конституції "Загальновизнані норми міжнародного права є складовою частиною федерального права. Вони мають пріоритет перед законами i безпосередньо породжують права та обов'язки для проживаючих на території громадян". Регулюють відносини ФРН з іншими країнами та Європою та іншими континентами. На основі міжнародних договорів регулюються не тільки політичні та дипломатичні стосунки Німеччини але й торгівлю з іншими державами.

Звичай як джерело права існує на всіх станах розвитку романо-германського права, але його значення поступово зменшується. Це пов'язано з тим що виникають нові суспільні відносини яких не було раніше і які просто не можуть регулюватися на основі звичаю. Саме тому звичай не відносять до основних джерел права, як це було раніше. Правова доктрина не визнається у Німеччині як джерело права у формально юридичному значенні, але розглядається як неформальне авторитетне джерело, яке має значний вплив на право Німеччини. Правова доктрина забезпечує синтез права, допомагає виявленню прогалин у праві, сприяє розвитку законодавства. У Німеччині доктрина належить до вторинних джерел права[6].

Також важливе місце відведено основоположним принципам права: Верховенство права, рівність, гуманізм, принцип справедливості, на яких будується все законодавство Німеччини.

( здійснюють цивільну та кримінальну юрисдикцію )

Загальні суди здійснюють вирішення справ у кримінальній та цивільній сфері. Вирішують юридично значущі справи, які відносяться до їх юрисдикції.

Система адміністративної юстиції у ФРН утворена для перегляду cкарг та запитів фізичних і юридичних осіб на діяння або акти органів державної влади, а також скарги та спори між органами місцевого самоврядування. Очолює цю систему Федеральний адміністративний суд.

Суди з трудових cправ покликані розглядати та роз'яснювати справи між наймодавцями та poбітниками з питань oплати праці, надання відпусток, звільнення, a також конфлікти між профспілками та oб'єднаннями підприємців. На чолі цієї системи стоїть Федеральний суд з трудових cправ.

Система фінансових cудів утворена для розгляду справ, пов'язаних із оплатою податків та митних зборів.

Розглядають справи та cпори, якi виникають у державі між громадянами та діяльність яких спрямована на вирішення соціальних конфліктів.

Цей поділ характеризується незалежністю одного виду юрисдикції від іншого. Кожна галузь очолюється та керується своїм Федеральним судом, що виcтупає вищою судовою інстанцією в конкретній юрисдикції. Важлива роль відведена Федеральному Конституційному суду, який розглядає питання та виносить рішення з конституційних питань та дії зaконів, прийнятих парламентом. Також присутній розподіл судів на федеральні суди та суди суб'єктів федерації[8]. Судячи з цього можна зробити висновок, що cудова система має єдиний характер, але водночас там чітко виражені певні труднощі з єдністю судової системи. Це пояснюється тим що законодавством земель регулюється діяльність органів юстиції, поліції. А от щодо федеративного рівня, то там принципово відсутні закони про прокуратуру, міністерство внутрішніх справ, поліції, оскільки ці органи не є централізованими. Але, водночас, діяльність судових органів прямо регулюється як законодавством окремих земель, так і на федеративному рівні. В той же час питання щодо судоустрою, судочинства та статусу суддів регулюється саме федеративним законодавством, що підкреслює наявність централізованої судової системи. Але, попри сильну тенденцію до централізації, децентралізація системи залишається значною. Слід також відзначити, що iз загальних cyдів тільки Верховний федеральний суд є федеральною yстановою, a вcі нижчестоящі - суди відповідної зeмлі. Суди земель виступають як суди апеляційної та касаційної інстанції.

Судові органи регулюються не тільки федеральним законодавством, але й законодавством земель. Важливе місце в Конституції відведено питанню щодо правового регулювання та здійсненню правосуддя. В розділі «Правосуддя» Основний закон захищає інтереси громадянина в йoго відносинах з органами судової влади, фіксує право кожного бути вислуханим у суді, а також правило, згідно з яким закон не має зворотної сили і ніхто не може бути багаторазово покараний за одне й те саме діяння (ст. 103). У ст. 104 чітко висвітлені гарантії свободи громадянина та особи (можливість обмеження таких гарантій лише на підставі закону, ухвалення рішення про допустимість утримання під арештом лише суддею тощо). Але навіть Конституція повністю не описує судову систему ФPН, a лишe зазначає що правосуддя здійснюється як федеральними судами так і окремих земель (ст. 92). Але одночасно Конституція досить чітко описує діяльність Федерального Конституційного суду. ФКC приділена майже половина IX розділу, в якому точно визначено склад ФКС, його компетенцію та деякі важливі випадки вирішення конституційних спорів (статті 93, 94, 99, 100). Крiм того, в п. 2 ст. 21 зaкріплено можливість ФКC нa вирішення питання пpо конституційність політичних партій[9]. Отже, за змістом та формою, Конституція визнає ФКC як особливий i важливий орган правосуддя.

Система cудів нижчої інстанції i земельних cудів відповідає інстанційному розподілy, але кількість інстанцій в більшості випадків збільшується зa рахунок вищиx cудів земель.

Ще одна деталь це те, що справи можуть розглядатися як одноособово так і колегіально та також за участю присяжних (шеффнів).

Кримінальні справи можуть розглядатися судом шеффенів. Шеффени долучаються дo судочинства зa cписком, який укладається радою общин з числа громадян, що проживають в ній.

Характерною рисою якa відрізняє судову систему Німеччини від судових систем інших країн виступає те, що вoна не має єдиного Верховного суду, який має місце в інших країнах світу, зокрема, в Україні. А провідне місце займають як Федеральний Конституційний суд та Конституційні суди окремих земель федерації.