Пригоріле

Історія

За королівською люстрацією 1589 р. до фортеці Крилів Белзького повіту Белзького воєводства належали села Крилів, Пригоріле і Сиховичі та ще налічувалось 11 сіл в околиці.[2]

У 1827 р. були 112 будинків і 737 мешканців.

Від 1867 до 1936 р. Пригоріле було у складі волості (ґміни) Мірче, з 1936 р. — ґміни Ментке.

Українці села були парафіянами місцевої греко-католицької церкви, яка належала до Холмської єпархії, в 1875 р. її відібрала російська влада і віддала Російській православній церкві.

За переписом 1905 р. у Пригорілому було 1181 десятин землі (чорнозем), 201 будинок і 1432 мешканці (758 православних, 648 римо-католиків і 26 юдеїв).[3] У 1905—1908 рр. за указом царя ті греко-католики, які відмовлялися належати до Російської православної церкви, через заборону греко-католицької церкви перейшли до римо-католицької і стали латинниками, у Пригорілому їх налічувалось 63 особи.[4]

У 1907 р. була зведена нова дерев'яна церква (була філією парафії в Крилові) на місці попередньої дерев'яної.

У 1915 р. перед наступом німецьких військ російською армією спалене село і більшість українців були вивезені вглиб Російської імперії, звідки повертались уже після закінчення війни. Натомість поляків не вивозили.[5]

У 1921 р. польський перепис нарахував 163 будинки і 952 жителі, з них 508 римо-католиків, 417 православних, 27 юдеїв.[6]

Польська влада з метою асиміляції українців 8 червня 1938 р. зруйнувала церкву.(Б. Жуків «Нищення церков на Холмщині в 1938 р.», Краків, 1940, с. 16) Під час Другої світової війни українці відбудували церкву (тижневик «Холмська земля» № 25, 20.06.1943), але після війни поляки її зруйнували.

У 1943—1944 рр. польські шовіністи з Батальйонів хлопських під командуванням майора Станіслава Басая постійно тероризували українське населення села, 8 березня 1944 р. вони спалили обійстя українців і вбили в селі тих, хто не встиг утекти.

У 1975—1998 роках село належало до Замойського воєводства.

Сучасність

Збереглись прикордонний російсько-австрійський стовп і рештки греко-католицького (з 1875 р. — православного) цвинтаря з найстаршою могилою з 1788 р.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][7]:

Загалом Допрацездатний
вік		 Працездатний
вік		 Постпрацездатний
вік
Чоловіки 170 22 116 32
Жінки 179 18 84 77
Разом 349 40 200 109

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Пригоріле

  1. GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. Aleksander Jabłonowski, Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. T. 7. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona. Cz. 1, Warszawa 1901, s. 219—220.
  3. Spis powszechny — 1905 rok.
  4. Ukaz Tolerancyjny — 1905 r.
  5. Bieżeństwo — 1915 r.
  6. Spis powszechny — 1921.
  7. Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.

Література

Посилання


This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.