Прихована фортеця (роман)

Олександр Клименко:

«Роман «Прихована фортеця» — про українських сміливців, героїв, для яких справедливість є найяскравішим сонцем, які готові перевернути заржавілу державну машину черевом догори. Про новітнього козака Мамая, який, читаючи вірші Василя Стуса і граючи на електричній гітарі пісні з репертуару рок-гурту Manfred Mann's Earth Band, тримає шаблю напоготові. Завершив я книжку напередодні Революції Гідності. Для дизайну обкладинки використав картину «Містичний човен» мого улюбленого французького художника-символіста Оділона Редона. На тій промовистій картині над дивовижним синім човном майорить не менш дивовижний жовтий парус»[2].

З анотації видавництва «Ярославів Вал»:

Роман «Прихована фортеця» Олександра Клименка» — це сміливе жанрове та стильове оновлення літературних традицій. Трагічне й просвітлене людське життя у новому творі письменника розгортається на тлі сучасної української доби. Автор не звужує оповіді до проблем, з якими стикаємося у сьогоденні, натомість, у майже метафізичному просторі вибудовуючи долі своїх героїв, ставить ті філософські запитання, на які мисляча людина одвіку шукає відповідей. «Прихована фортеця» Олександра Клименка разом із повістю «Пазл пазлів», яка ввійшла до книжки «Supraphon» (2006), і романом «Коростишівський Платонов» (2010) утворює своєрідне трикнижжя — зі спільними героями, долями, географією[3].

Василь Слапчук:

«Прихована фортеця» — твір аж ніяк не андеграундний, він цілком вкладається у норми традиції. Єдине, роман занадто добре написаний, щоби претендувати на масовість, у цьому сенсі всі його чесноти перетворюються на його вади. Та коли дати спокій масам і звернутися до читача вибагливого, розумного, який гостро мислить і тонко відчуває, а саме до такого шанувальника літератури адресує свій твір Олександр Клименко, виявиться, що у «Прихованої фортеці» — доволі широка аудиторія. Інтонаційно твір суголосний переживанням не просто великої кількості людей, а сьогочасним настроям усього українського суспільства. Підтвердження своїм словам (зрештою, не тільки словам; я бачу в ньому однодумця стосовно високої оцінки не тільки конкретного твору, а й творчості Олександра Клименка загалом) знаходжу в одного із найбільш проникливих сучасних українських літературознавців — Марка Роберта Стеха. Стех щиро висловлює захоплення талантом Клименка, проте його аж ніяк не запідозриш у компліментарності, навпаки проглядає схильність до об’єктивності — прихильність не усуває критичності: «Я давно слідкую за творчістю цього автора, якого вважаю одним із безперечно найцікавіших прозаїків в нашій сучасній літературі. <...> «Прихована фортеця» зачарувала мене відчуттям чогось світлого, справжнього й змістовного, яке залишається після читання. (А це в нашій сучасній літературі, на жаль, доволі рідкісне явище.)» <...> «Прихована фортеця» спільно із романом «Коростишівський Платонов» та повістю «Пазл пазлів» складають своєрідну трилогію, подібно до данцизької трилогії Гюнтера Грасса. У Клименка ці три твори також об’єднані місцем дії — селище Високі Горби та його околиці. Утім письменник лише розпочав свою творчу кар’єру, хтозна, можливо, з часом Високі Горби розростуться до розмірів округа Йокнапатофа[4].

Марко Роберт Стех:

У «Прихованій фортеці» Клименко ніби дещо відходить від філігранно ускладненого стилю його ранніх оповідань з книжки «Supraphon», але не зовсім. «Прихована фортеця» часом викликає суперечливі враження — там і властиві Клименку інтелектуальні, побудовані за нібито музичними принципами фраґменти, а з другого боку, уривки ідеалізовано героїчні, майже наївні, а проте текст при тому суцільний. І мене особисто вразило в ньому на диво чітке, беручи до уваги, що текст був цілком завершений ще до листопада 2013, інтуїтивно-емоційне передбачення Революції Гідності, а насамперед Небесної Сотні, — отих, мовляв, «безкомпромісних і світлих людей, які добровільно ідуть на небо»[5].

Юрій Щербак (з листа до Олександра Клименка від 30 вересня 2014 р.):

Роман сумний, страшний, талановитий, зворушливий, наївний (іноді схожий на дитячу літературу кінця ХХІ століття), добрий, дивний, сповнений смертей і страждань, і, звичайно, андерграундний — не для читачів Гончара-Загребельного. Хоча інколи чувся мені голос Земляка.

• Василь Слапчук. Чорне і біле: відмова від сірого — Буквоїд, 2015
• Віктор Вербич. Метафізична підкова Олександра Клименка — Українська літературна газета, 2016
• Олег Поляков. Безкомпромісні й світлі люди добровільно йдуть на небо — Буквоїд, 2016
• Алла Рогашко. Метафізика нашої душі: Олександр Клименко, «Прихована фортеця» — Буквоїд, 2021

• 2016 — Волинська обласна літературно-мистецька премія ім. Агатангела Кримського (за активну участь у вітчизняному літературному процесі та видання роману «Прихована фортеця»)[6][7].

• Світлі люди [Текст] : Уривок із роману «Прихована фортеця» / Олександр Клименко; післямова Володимира Лиса // Березіль. — 2014. — № 7-8. — С. 40-62.

• MAČ/Мач 2015 — Oleksandr Klymenko / Олександр Клименко, 2015