Пронюк Євген Васильович

Народився 26 вересня 1936, с. Хом'яківка, Тлумацький повіт, Станіславське воєводство в сім'ї коваля Василя, учасника підпілля ОУН-УПА.

1957–1962 навчався на філософському факультеті Київського державного університету ім. Т. Шевченка.

З 1962 працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР.

1964 написав для самвидаву статтю «Стан і завдання Українського визвольного руху», пізніше вилучену КДБ при арештах багатьох опозиціонерів у серпні — вересні 1965. КДБ через ЦК КПУ вимагав вигнання Пронюка з Інституту філософії. Але директорові Інституту академіку Павлові Копніну вдалося захистити опального філософа, який залишився працювати, але вже не науковим співробітником, а бібліографом у бібліотеці Інституту.

У 1972 звинувачений у проведенні антирадянської агітації і пропаганди з метою підриву й ослаблення радянської влади, 1973 засуджений Київським обласним судом на 7 років таборів суворого режиму (відбував у Пермській області) і 5 років заслання (заслання відбував у Казахстані) . Повністю відбувши термін, у квітні 1984 повернувся в Київ.

1988 бере участь у створенні Української Гельсінкської Спілки (УГС), був членом її виконкому. Того ж року, як член ініціативної групи, створював Український «Меморіала» ім. В. Стуса.

1989 Пронюк ініціював створення, всупереч заборонам КДБ, нинішнього 40-тисячного Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих, установчі збори якого відбулися в Києві на Львівській площі під небом у червні 1989. З тих пір його незмінний голова. Був серед організаторів Народного Руху України (НРУ)

1990 обраний депутатом Київської міської ради, був членом її президії, 1992–1993 — головою демблоку міськради, 1992–1994 завідував сектором міськради з гуманітарних питань.

З 1994 — народний депутат України 2-го скликання від Тисменицького виборчого Івано-Франківської обл. Працював у Комітеті Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин.

Нагороджений медаллю Т. Шевченка «За віддану працю для добра всього українського народу та жертовний вклад на визволення України та підтримку свободи всім народам світу» Спілки Визволення України (1977), почесним орденом «Січовий Хрест» (1995), орденом Угорщини «Хрест за заслуги» (1996).

• Орден «За заслуги» III ступеня — 14 листопада 1996 року[2].
• Орден «За заслуги» II ступеня — 21 серпня 2001 року[3];
• Орден «За заслуги» I ступеня — 26 листопада 2005 року[4];
• 25 вересня 2006 року Указом Президента України Віктора Ющенка присвоєно звання Герой України з врученням ордена Держави — за громадянську мужність і самовідданість у відстоюванні ідеалів свободи і демократії, плідну громадсько-політичну діяльність на благо України[5];
• Орден Свободи — 20 січня 2010 року — за вагомий особистий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави та з нагоди Дня Соборності України[6];

• Дисидентський рух в Україні
• Довідник «Хто є хто в Україні», видавництво «К. І.С»