Псилоцибін

Псилоцибін алкалоїд, фосфорний ефір похідного триптаміну (C12H17N2O4P). В природі зустрічається у деяких грибах роду Psilocybe, Panaeolus, Stropharia[1], Gymnopilus, Іноцибе[2][3] та інші, в деяких країнах речовину синтезуть з метою медичного використання.

Псилоцибін
Систематична назва (IUPAC)
[3-(2-диметиламіноетил)-1H-індол-4-іл] дигідрофосфат
Ідентифікатори
Номер CAS 520-52-5
Код ATC none
PubChem 10624
Хімічні дані
ФормулаC12H17N2O4P 
Мол. маса284,25 г/моль
SMILES eMolecules & PubChem
Фармакокінетичні дані
Біодоступність ?
Метаболізм ?
Період напіврозпаду ?
Виділення ?
Терапевтичні застереження
Кат. вагітності

?

Лег. статус

Prohibited (S9) (AU) Schedule III (CA) Class A (UK) Schedule I (US)

Використання  ?

Фізичні властивості

Вперше виділений в чистому вигляді 1958 році Альбертом Хофманом з грибів виду Psilocybe mexicana. На вигляд білі голкоподібні кристали. Молекулярна маса 284,25 а. о. м. Ультра-фіолетовий спектр поглинання в метанолі: максимуми при 221,0 нм, 267,5 нм, 278,5 нм, 290,0 нм. При взаємодії з реактивом Маркі дає помаранчеве забарвлення. Розчиняється у оцтовій кислоті.

Дія на організм

Псилоцибін психоактивна речовина, її вплив на організм схожий на дію ЛСД. В організмі псилоцибін перетворюється на псилоцин шляхом відокремлення залишку фосфорної кислоти. За своєю будовою псилоцибін та псилоцин подібні до нейромедіатора серотоніна, вони пригнічують його діяльність, ймовірно цим обумовлено психотропний ефект цих речовин.

Ефекти, що виникають внаслідок прийому псилоцибіну залежать від кількості речовини, яка потрапила до організму. Доза близько 1 мг викликає у людини стан сп'яніння вже через 20 — 30 хвилин після прийому. Доза до 4 мг викликає стан відстороненості від навколишнього світу, при більш високих кількостях (до 12 мг) виникають глибокі зміни психіки та з'являються галюцинації. Фізіологічно при цьому відчувається на початковому етапі важкість у кінцівках, нудота, жар або холод у тілі, сонливість. Після цього виникають відчуття викривлення простору та часу, змінюється сприйняття кольорів та звуків тощо. Людина втрачає здатність логічно мислити та відповідати на питання, спілкування з іншими людьми стає неадекватним. Вона може ототожнювати себе з іншими людьми, тваринами, відчувати себе поза тілом тощо[4].

Дія псилоцибіну триває кілька годин, після чого до людини повертається нормальне сприйняття реальності[4].

Токсичність цього алкалоїду невелика, не зареєстровано випадків отруєння чи загибелі людей після прийому речовини. Фармакологічні дослідження виявили, що середня летальна доза для людини у 641 раз перевищує ефективну дозу. Псилоцибін не викликає фізичної залежності, але може викликати психічну залежність. При систематичному вживанні викликає деградацію нервової системи та захворювання, схоже на шизофренію[4]. Стан характеризується відсутністю здатності до логічного мислення, втратою інтересу до життя, депресією та появою галюцинацій без вживання наркотиків.

У деяких країнах псилоцибін у невеликих дозах використовують для лікування так званого кластерного головного болю.

Значення для людей

Із давніх часів гриби, що містять псилоцибін, використовувались деякими племенами американських індіанців для ритуальних обрядів та були предметом поклоніння. В наш час в більшості країн, у тому числі в Україні, псилоцибін та гриби, що його містять, вважаються наркотичною речовиною, їх зберігання та використання переслідується кримінальним кодексом. В деяких країнах (Нідерланди, Нова Зеландія) його використання дозволено законом в обмежених кількостях (у вигляді свіжих грибів).

Примітки

  1. Семейство строфариевые. Род Псилоцибе (Psilocybe) Архівовано 15 травня 2012 у WebCite // Жизнь растений / Под ред. проф. М. В. Горленко. — М.: Просвещение, 1976. — Т. 2: Грибы.
  2. Нездойминого Э. П. Определитель грибов России. Порядок Агариковые. Семейство Паутинниковые. — «Наука», 1996. — С. 18—19. — ISBN 5-02-026-035-5.
  3. Gartz J. Occurrence of psilocybin, psilocin and baeocystin in Gymnopilus purpuratus // Persoonia. — 1984. — Т. 14. — С. 19—22.
  4. Уханова И., Манжура Ю. Грибы России. — «РИПОЛ классик», 2008. — С. 27-28. — ISBN 978-5-7905-4361-6.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.