Пулітцерівська премія за художню книгу

У жовтні 1911 року помер газетний магнат Джозеф Пулітцер (1847—1911). Згідно із заповітом, було засновано фонд його імені на залишені для цього 2 мільйони доларів. Заповіт було складено 17 серпня 1903 року і ця дата вважається датою заснування Пулітцерівської премії.

Із 1917 року премія вручається щорічно в перший понеділок травня піклувальниками Колумбійського університету у Нью-Йорку.

Спочатку номінація називалась «Пулітцерівська премія за повість» (англ. Pulitzer Prize for the Novel) і під таким іменем вручалась із 1918 по 1947 роки.[1]

Рішення про номінацію на премію приймає спеціальне журі, яке призначається університетом для категорії «Література». Результат робити цього журі — алфавітний список із трьох кандидатів, яке передається наглядовій раді. Рада вивчає представлені матеріали і твори номінантів, після чого направляє свої рекомендації піклувальникам, котрі схвалюють зроблений радою вибір і оголошують імена лауреатів. Жодної офіційної церемонії вручення премії не проводиться. Рада може присудити премію будь-якому із трьох претендентів, навіть якщо це рішення не збігається із рекомендацію журі. Члени журі, члени ради та піклувальники не мають права брати участь в обговоренні і голосуванні, якщо їхній результат може принести їм або їхнім організаціям будь-яку вигоду. Термін перебування у раді обмежено трьома трирічними термінами. Вакантне місце заповнюється голосуванням дійсних членів ради.

За час свого існування Пулітцерівська комісія неодноразово піддавалась критиці за неправильне вручення чи, навпаки, невручення нагород. Протиріччя часто виникали також між рахувальною комісією і суддійською колегією. Суб'єктивність самого процесу нагородження неминуче ставало причиною таких протиріч. Однак комісія ніколи не приймала популістських рішень. Більшість книг, які отримали премію, ніколи не входили в основні списки бестселерів.