Пушкарі (Новгород-Сіверський район)
Пушкарі́ — село в Україні, в Новгород-Сіверському районі Чернігівської області. Орган місцевого самоврядування — Ковпинська сільська рада.
село Пушкарі | |
---|---|
Країна | Україна |
Область | Чернігівська область |
Район/міськрада | Новгород-Сіверський |
Рада | Ковпинська сільська рада |
Облікова картка | Пушкарі |
Основні дані | |
Засноване | 1672 |
Перша згадка | 1672 (350 років)[1] |
Населення | 376 |
Територія | 1,28 км² |
Площа | 1,28 км² |
Густота населення | 293,75 осіб/км² |
Поштовий індекс | 16022 |
Телефонний код | +380 4658 |
Географічні дані | |
Географічні координати | 52°12′02″ пн. ш. 33°17′30″ сх. д. |
Середня висота над рівнем моря |
162 м |
Водойми | р. Десна |
Відстань до обласного центру |
190 км |
Відстань до районного центру |
30 км |
Найближча залізнична станція | Новгород-Сіверський |
Відстань до залізничної станції |
30 км |
Місцева влада | |
Адреса ради | Чернігівська обл., Новгород-Сіверський р-н, с. Пушкарі, вул. Шкільна, буд. 16 |
Карта | |
Пушкарі | |
Пушкарі | |
Мапа | |
Населення становить 376 осіб.
Археологічні розвідки
Тут Михайло Рудинський (1932—1933) і П. Борисковський (1937—1939) досліджували групу пізньопалеолітичних (мадленських) стоянок з тридільними півземлянками та крем'яним і кістяним приладдям у них. Біля Пушкарів у культурному шарі знайдено багато кісток різних диких тварин, що вказує на мисливський спосіб життя жителів[2]
Назва
За легендою, 1708 році проїжджав селом «з варягів в греки» російський цар Петро І.[1] Йому так сподобалося село на узвишші біля Десни, що він наказав спорудити фортецю і поставити гармати. Село, через солдатів-пушкарів, назвали теж Пушкарі.
Історія
За даними на 1859 рік у козацькому й казенному селі Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії мешкало 652 особи (312 чоловічої статі та 340 — жіночої), налічувалось 80 дворових господарств, існували 2 православні церкви[3].
Станом на 1886 у колишньому державному селі Кам'янсько-Слобідської волості мешкало 668 осіб, налічувалось 132 дворових господарства, існували 2 православні церкви й крупорушка[4].
За даними на 1893 рік у поселенні мешкало 2949 осіб (468 чоловічої статі та 503 — жіночої), налічувалось 226 дворових господарств[5].
За переписом 1897 року кількість мешканців зменшилась до 1048 осіб (482 чоловічої статі та 566 — жіночої), з яких 1048 — православної віри[6].
У 1897 році відкрито церковно-приходську школу.
У 70-80–ті роки було збудовано водопровід, асфальтну дорогу, десятки житлових будинків для колгоспників, дитячий садок, контору, майстерню для машинно-тракторного парку, пилораму, тваринницький комплекс на 5 тис. голів великої рогатої худоби, свиноферму та зерносклади.
Із січня 2015 року село Пушкарі стало центральною садибою Ковпинської сільської ради. До цього сільрада була у Ковпинці.[1]
Пам'ятки природи
«Ковпинський вихід» — потужні джерела, розташовані на північ від села. Є гідрологічною пам'яткою природи місцевого значення[7][8] (від 1964 року[9]) (52°12′56″ пн. ш. 33°17′38″ сх. д.).
На південь від села розташована геологічна пам'ятка природи місцевого значення «Погон» площею 5 га[9], що має увійти до проектованого Національного природного парку «Подесіння»[10][11]
Відомі земляки
- Шарпило Петро Дем'янович — Герой Радянського Союзу.
Див. також
Джерела та література
- Нужний Д. Ю. Пушкарі // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 67. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
Література
- Рудинський М. Пушкарівський палеолітичний постій і його місце в українському палеоліті.— Археологія, 1947, вип. І, с. 7—22.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
Примітки
- Історія села Пушкарі, Ковпинська сільська рада
- М. Рудинський «Пушкарівський палеолітичний постій і його місце в українському палеоліті», 1947; П. Борисковський «Палеолітична стоянка Пушкарі І», 1947
- рос. дореф. Черниговская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1864 года, томъ XLIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1866 — LXI + 196 с., (код 2053)
- Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. — С. 104. (рос. дореф.)
- рос. дореф. Календарь Черниговской губерніи на 1893 годъ. Изданіе Черниговскаго Губернскаго Статистического Комитета. Годъ пятнадцатый. Черниговъ. Типографія Губернскаго Правленія. 1892, (стор. 144), (код 1948)
- рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-266)
- Природно-заповідний фонд України. Чернігівська область. Архів оригіналу за 11 травня 2014. Процитовано 8 квітня 2014.
- Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Чернігівській області. База даних природно-заповідного фонду. Новгород-Сіверський район. Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 8 квітня 2014.
- Рішення Чернігівського облвиконкому від 27.04.1964 р. № 236
- Території та об'єкти природно-заповідного фонду, що увійдуть до складу НПП «Подесіння».
- Департамент екології та природних ресурсів Чернігівської обласної державної адміністрації