Адам

Історія Адама наводиться в біблійній книзі Буття. Згідно зі Старим Заповітом Бог створив Адама з глини (або землі) на шостий день творіння та вдихнув у нього життя. Адама було поселено в заздалегідь створеному Едемському саду, котрий Адамові належало доглядати. Йому було дозволено споживати всі плоди, що зростали в Едемі, за винятком плоду Дерева пізнання добра і зла, що загрожувало смертю[10].

Після цього Бог доручив Адаму дати назву всім тваринам і вирішив створити йому істоту в допомогу. Наславши на Адама сон, Бог взяв частину його тіла, щоб створити першу жінку — Єву[11]. Традиційно цією частиною тіла вважається ребро, проте оригінальне слово «цела» (צֶלַע) може означати також «бік», «сторона» чи просто «частина». Потреба в існуванні Єви, як тлумачиться богословами, походить з того, що людина потребує любові до іншої людини, аби перебувати в єдності з Богом. Таким чином будучи самотнім, Адам був неповноцінним[12]. За Божою настановою, надалі чоловікам і жінкам належало, вирісши, покидати своїх батьків і в парі одне з одними ставати «одним тілом»[13].

Вигнання Адама та Єви, картина Джованні ді Паоло, 1445 р.

У книзі Буття міститься продовження історії Адама та Єви. За намовою Змія, Єва скуштувала плід Дерева пізнання добра і зла, і побачивши, що не померла, запропонувала плід Адаму. Першим з добра і зла Адам і Єва пізнали, що є голі, тому зробили собі одяг із листя. Бог покарав Змія, зробивши найницішим з усіх істот. Єва в свою чергу була покарана тим, що втратила рівність із Адамом і надалі мусила коритись йому та болісно народжувати. Наступним покарання зазнав Адам — відтепер він мусив добувати їжу працею, а не отримувати з Едемського саду[14].

Гріх перших людей відомий як першородний гріх. Він порушив природу людини, через що вона втратила гармонію з природою та здатність до прямого спілкування з Богом. Першородний гріх спонукав людей діяти таким чином, як невластиво їм, обертаючись на шкоду від слідування різним пристрастям. Кінцевим наслідком гріховної недосконалості є смерть, якої не уникли як Адам і Єва, так і їхні нащадки[15][16].

Зробивши першим людям одяг зі шкур, Бог вигнав Адама та Єву з Едему, проголосивши, що відтепер люди будуть смертні. Вхід до Едему було доручено охороняти херувиму з полум'яним мечем[17].

Перша родина, картина Яна Мостарта, 1520 р.

Оскільки гріхопадіння зіпсувало природу людей, їхні діти та наступні нащадки успадкували смертність і моральну недосконалість. Його першим сином від Єви був Каїн, наступним — Авель. Також у Книзі Ювілеїв згадуються дочки: Азура, Авана й Левуда. Заздрячи брату, Каїн здійснив перше убивство, вбивши Авеля. За це Каїна було вигнано в землю Нод на схід від Едему, де мусив вести злиденне життя, не зупиняючись надовго на одному місці. Там Каїн заснував зі своєю сестрою Аваною, що стала його дружиною, свій родовід[18]. Адам же з Євою на заміну Авелю зачали в віці 130 років Сифа (Сета). Адам прожив 930 років. Його з Євою нащадки аж до Ноя впродовж багатьох поколінь мали дуже довге життя від одного до восьми століть[19]. Це довголіття пояснюється різними богословами або волею Бога на те, щоб люди заселяли світ, або невеликою в ті часи кількістю зла. Раціональніші версії стверджують, що довголіття цих людей умовне і або відображало час життя цілих племен, або приписувалось для заповнення прогалин в історії[20].

У християнській традицій вважається, що Адама було поховано на горі Голгофа, де пізніше відбулося розіп'яття Ісуса Христа. Такі уявлення відомі з III ст., зокрема їх дотримувались Ориген, Тертуліан, Василій Великий, Іоанн Златоуст та інші отці церкви.

Рід Каїна зрештою загинув під час Всесвітнього потопу, а нащадки Сифа, в тому числі Ной, його дружина, діти та невістки, започаткували сучасне людство[21].

Апостол Павло у своїх посланнях коритянам і римлянам називає Адама Першою людиною, протиставляючи Другій людині — Ісусові Христові, від якого людство успадкувало здатність до протистояння гріхові[12]. Часом Христа називають анти-Адамом, оскільки Він подарував людям уподібнення до Бога, на відміну від Адама, що прагнув це уподібнення вкрасти чи заслужити[22].

Найраніше зображення Адама разом з Євою в християнському мистецтві наявне в катакомбах Сан-Дженнаро в Неаполі й датується III ст. Найпоширеніший сюжет їхнього зображення — Адам і Єва стоять біля Дерева пізнання добра і зла, обвитого Змієм. Найчастіше Адама та Єву зображають оголеними, лише з прикритими статевими органами.

Ікони з житіями ілюструють історію перших людей зазвичай в такому порядку: створення Адама — заповідь не їсти плоду Дерева пізнання добра і зла — називання Адамом тварин — створення Єви — гріхопадіння (може включати сцени спокуси Єви Змієм — скуштування плоду й передачі його Адаму), викриття Богом непослуху перших людей — засудження їх Богом — зодягнення їх в одяг зі шкур — вигнання з Едему. Подібне зображення подій на іконах відоме з VI століття.

Традиція порівнювати Адама з Ісусом Христом відображається на іконографії Спасителя. Часто на зображеннях розп'яття Христа хрест стоїть над печерою з черепом і кістками Адама. Кров Христа капає на череп, символізуючи виправлення людської природи, порушеної гріхопадінням.

У візантійській традиції іконопису зустрічається сюжет, де воскреслі Адам і Єва піднімаються з домовин. Ці зображення поміщаються обабіч сцени розп'яття Христа. Іноді Адам зображається в числі старозавітних пророків як старець. У західній іконографії його постать, зображена на половину, також може стояти біля розп'яття[12].

• 
  Життя Адама на фресці в Сан-Кандідо, XIII ст.
• 
  Створення Адама на картині Маттео Ловса, XVII ст.
• 
  Адам називає тварин, вітраж у Церковному соборі Христа, Дублін, XIX ст.
• 
  Традиційне зображення черепа й кісток Адама під хрестом
• 
  «Зішестя Христа в ад», де Христос зустрічає Адама
• 
  Вигнання з Едему, картина Кавалера д'Арпіно, поч. XVII ст.
• 
  Вигнання з Едему, картина Джона Стенхоупа, 1900 р.

В історії письменства відома літургійна драма «Дійство про Адама» ХІІ ст. Цьому образові присвятили твори Ганс Сакс («Трагедія про сотворення Адама і вигнання його з Раю») і Фрідріх-Готліб Клопшток («Смерть Адама»), Данте («Божественна комедія»). Епічна поема «Втрачений Рай» Джона Мільтона — найзнаменитіший твір про планування гріхопадіння Адама Сатаною, його здійснення та його подальшу долю перших людей.

Це персонаж і різних пізніших періодів літератури західних народів (поезія Вільяма Блейка, оповідання «Вічний Адам» Жуля Верна тощо). Унікальну роль відігравала перша людина у творчості послідовників акмеїзму (адамістів), які вважали Адама винахідником поезії.

В українській літературі привертає увагу трагедія «Пророцтво Адама» із містичного епосу «Діяння небожителів» Віктора Гребенюка, що використовує апокрифічні елементи, котрі не суперечать Біблії. Тут Адам теж представлений як автор першої — поетичної — книги.