Аркебузири

Аркебузи́ри, аркебу́зери (фр. arquebusiers) — солдати XV—XVII століть, озброєні аркебузами.

Європейський аркебузир кінця XVI ст. Гравюра бл. 1600 р.
Іспанський аркебузир XVII ст. Фігура з виставки в Гібральфаро, Малага, Іспанія

Історія

Попередниками аркебузирів як стрільців з вогнепальною зброєю були кулевринери. Перші аркебузири з'явилися в Китаї часів династії Мін (кінець XIV ст.). У той час китайські воєначальники вже розуміли важливість ручної вогнепальної зброї, тому це призвело до створення цілих частин, озброєних аркебузами. Ці загони, об'єднані в «Дивізії божественного розуму» (Шень-чі їн), у взаємодії з кавалерією зіграли вирішальну роль у вигнанні з Китаю монголів.

Аркебузири діяли разом з пікінерами в складі бойових шикувань (наприклад, терції), і первісно на одного аркебузира припадало не менш ніж три пікінери. Надалі число стрільців збільшувалося і стало дорівнювати числу пікінерів, а з появою багнетів і перевищило його. Аркебузиром був кожний четвертий солдат Чорної армії, а в цілому по війську це співвідношення становило 1:5, що було відносно високим для того часу. Незважаючи на то, у Західній Європі до XVI століття тільки близько 10 % солдатів мали вогнепальну зброю[1][2]. У битві при Павії у 1525 році 3 тис. аркебузирів здобули перемогу над 8 тис. французьких лицарів, поклавши таким чином край пануванню лицарських армій в Європі.

На початку XVI ст. аркебузири з'являються в Московському князівстві, де вони носили назву пищальників[3]. Тисячі таких вояків брали участь у війні за Псков у 1510 р. і здобутті Смоленська в 1512 р.

У Речі Посполитій аркебузири впроваджені за правління Стефана Баторія (друга половина XVI ст.) і проіснували до часів Яна Собеського (друга половина XVII ст.)[4].

У Японії аркебузири з'являються середині XVI ст., коли після знайомства з вогнепальною зброєю португальців японці починають виробництво аркебуз-танеґасіма й озброюють ними піхотинців-асигару. У 1575 році в битві при Наґасіно воєначальник Ода Нобунага поставив три лінії аркебузирів за дерев'яний частокіл, що захищав їх від ворожої кінноти. Шикування в три лінії уможливило стрільцям двох задніх ліній перезаряджати свою зброю в той час, як перша лінія вела вогонь, забезпечивши безперервну стрільбу і компенсуючи тим самим недостатню влучність вогню аркебузи.

Посилення піхоти викликало зміни в тактиці й озброєнні кавалерії. Таранний удар лицарським списом ставав неефективним проти піхотних рядів аркебузирів і пікінерів, тому з XVI століття спис заміняють пістолі і петриналь, а у вжиток входить прийом «караколь». Так з'являються нові роди кавалерії — кірасири й рейтари, здатні протистояти новим піхотним шикуванням. Крім того, був створений і кінний варіант цього роду піхоти — кінні аркебузири. У Франції кожній роті жандармів надавався загін з 50 кінних аркебузирів[5].

Після появи більш удосконалих мушкетів до середини XVI ст. роль стрільців у піхотних шикуваннях переходить до мушкетерів, а аркебузири з полегшеними аркебузами починають використовуватися як легка піхота[6]. З виходом з ужитку аркебуз у XVII ст. аркебузири зникають.

Озброєння

Крім основної зброї, ґнотової рушниці, аркебузири мали допоміжну зброю, яка ставала необхідною у випадку бою на близькій відстані, зокрема під час перезаряджання. Вона включала меч (шпагу), кинджал, 1-2 пістолі. Захисне спорядження могло складатися з кіраси й шолома. Бойова амуніція включала сумку для куль, ріг для натруски (пороху, який сипали на полицю), запас ґнота й берендейку з дерев'яними трубочками для відміряних зарядів[7]. Для стрільби з ранніх варіантів аркебуз (XV—XVI ст.) використовувалася сошка.

Див. також
Аркебузир (ландсхнехт-доппельзольднер). Малюнок з Енциклопедичного словника Меєра, бл. 1885 р.

Галерея
  • Загін аркебузирів у моріонах з офіцером. Сучасна реконструкція
  • Аркебузир на гравюрі Г. Гольціуса, 1585-1589 рр.
  • Аркебузир Ян ван дер Геде. Фрагмент картини Рембрандта «Нічна варта».
  • Аркебузир, сучасний малюнок

Примітки
  1. Vajna-Naday, Warhistory. p. 40.
  2. Courtlandt Canby: A History of Weaponry. Recontre and Edito Service, London. p. 62.
  3. Paul, Michael C. (2004), The Military Revolution in Russia, 1550—1682, in The Journal of Military History, v. 68, a. 2004, n. 1, pp. 24-25
  4. arkabuz // encyklopedia PWN. (пол.)
  5. Все войны мировой истории : по Харперской энциклопедии военной истории Р. Э. Дюпюи и Т. Н. Дюпюи = The Harper Encyclopedia of Military History / [редкол.: А. Д. Балабуха и др.] ; с коммент. Н. Л. Волковского и Д. Н. Волковского. — СПб. : Полигон, 2004. — Т. 3: 1500-1750 гг. — С. 25—26. — ISBN 5-89173-270-X. (рос.)
  6. Аркебуза // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
  7. Оружие // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Література
  • Ефимов С. В., Рымша С. С. Оружие Западной Европы XV-XVII вв / Ефимов Сергей Владимирович, Рымша Сергей Станиславович ; Военно-ист. музей артиллерии, инженерных войск и войск связи. — СПб. : Атлант. — Т. 2: Арбалеты, артиллерия, ручное огнестрельное, комбинированное и охотничье оружие. — 380 с. — (Оружейная академия) — ISBN 978-5-98655-028-2. (рос.)
  • Функен Л., Функен Ф. Средние века. Эпоха ренессанса: Пехота — Кавалерия — Артиллерия = Le costume, l’armure et les armes au temps de la chevalerie. Le siècle de la Renaissance / Пер. с франц. М. Б. Ивановой. — М. : Астрель : АСТ, 2009. — 144 с. — (Энциклопедия вооружения и военного костюма) — ISBN 978-5-17-014796-0. (рос.)
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.