Пісні Гурре

У 1900 році Шенберг почав писати вокальний цикл для сопрано, тенора і фортепіано для участі у конкурсі Асоціації Віденських композиторів (Wiener Tonkünstler-Verein). Твір був написаний у пишному пізно-романтичному стилі під сильним впливом Ріхарда Вагнера. Однак, Шенберг «закінчив його занадто пізно для участі в конкурсі, і це вирішило долю роботи».[3] У тому ж році він радикально розширив свою оригінальну концепцію, додавши до нього прелюдію (Wood Dove's Song) і дві останні частини (другу і третю).

Шенберг повернувся до написання п'єси в 1910 році, на той час він вже написав свої перші визнані атональні роботи, такі, як «Три п'єси для фортепіано», op. 11 (Drei Klavierstücke), «П'ять п'єс для оркестру», op. 16 (Fünf Orchesterstücke) і монодраму «Очікування», op. 17 (Erwartung). У 1903 році Шенберг познайомився з Густавом Малером, чий вплив є помітним в оркестровці останніх частин Gurre-Lieder. У той час як перша і друга частини мають явно Вагнерівські задум та виконання, третя частина відрізняється урізаною оркестровою будовою і калейдоскопічними змінами між невеликими групами інструментів за сприяння Малера в його більш пізніх симфоніях.

Оркестрування було остаточно завершено в листопаді 1911 року.[2]

Кантата поділена на три частини. У той час як перші дві частини розраховані тільки для солістів та оркестру, в третій частині додаються ще два солісти, оповідач, три з чотириголосих чоловічих хори, а також повний змішаний хор.

Твір призначається для незвично великого ансамблю, який складається з приблизно 150 інструменталістів та 200 співаків.