П’ятницький Микола Костянтинович

У 1902 році Київська міська управа ухвалила остаточне рішення про будівництво фунікулера і у Києві (з Подолу до Володимирської вулиці). Почалися підготовчі роботи на місцевості під майбутній місцевий підйомник. Авторами проекту «Михайлівського електричного канатного підйому» стали, крім П’ятницького, ще двоє випускників Інституту інженерів шляхів сполучення: інженер Артур Абрагамсон та архітектор-будівельник Олександр Баришников, з яким П’ятницький товаришував ще у студентські роки. Абрагамсону належать ідея й загальна розробка фунікулера, П’ятницькому — розробка обладнання та шляхових конструкцій, а Баришникову — проектування станційних павільйонів[2].

26 квітня 1905 року комісія з представників губернського правління, міського управління й поштово-телеграфного округу офіційно оглянула, в присутності будівничих підйому (Абрагамсона та П’ятницького) і правління трамвайного товариства, всі споруди фунікулера. Віадук, сам шлях, вагони, гальма та інше випробовували під максимальним навантаженням. Результати — задовольнили комісію. 7 травня всю конструкцію підйому прийняла комісія з міських інженерів і гласних. Після чого Агапіт (єпископ Уманський) з причтом Михайлівського монастиря відслужив у приміщенні верхньої станції молебень. При цьому були присутні командувач військ Київського військового округу, генерал-лейтенант Володимир Сухомлинов, Київський міський голова Василь Проценко, гласні думи, правління товариства міської залізниці, представники інженерного відомства та запрошені гості. Після відправи на терасі, всередині підйому відбулось урочисте частування. А вже наступного дня, 8 травня, фунікулер, завдовжки 200 м, відкрили для всіх бажаючих. Він з’єднав верхню терасу Володимирської гірки (верхня станція) та вулицю Боричів Тік, хоча початково дорогу планували провести до Поштового майдану. Втім, тодішній власник земельної ділянки від Боричевого Току до Поштового майдану встановив за неї ціну, непосильну для міста[3].

У цей час П’ятницький і Баришников захопилися новою технологією — використанням залізобетону у якості конструкційного матеріалу. У 1903 році у Санкт-Петербурзі опублікували спільну наукову працю — «Проект залізобетонного маяка, заввишки 17 сажнів. Розрахунок конструкції, креслення, проведення робіт». Маяк збудували у 1904 році в районі Ожарської коси Бузького лиману, поблизу Миколаєва — у вигляді 39-метрової труби на залізобетонному фундаменті. Це був перший у світі маяк залізобетонної конструкції[1]. Міцність маяка викликала великі сумніви у багатьох спеціалістів. Про це писали навіть у зарубіжних технічних виданнях. Однак час підтвердив правильність інженерних розрахунків П’ятницького і Баришникова. Ожарській маяк успішно експлуатували 40 років. Він був зруйнований лише під час німецько-радянської війни[4].

За проектом П’ятницького реконструювали (з розширенням території) Херсонський порт. Зокрема, збудували пакгауз, естакаду і міст через річку Кошову[5].

Про останні роки життя відомо мало.

З 1920 по 1924 рік — працював у Миколаївському морському торговельному порту, де займався технічною організацією робіт. У 1924 році — виконував обов’язки начальника порту.

Дата і місце смерті — невідомі.