Рабство в Мавританії

Рабство в Мавританії було скасовано в 1981 році (Мавританія була останньою країною світу, де воно було досі дозволено)[1], проте фактично продовжує існувати, незважаючи на заперечення з боку влади і спробу держави (знов) заборонити рабство у 2007 році[2]. Нащадки поневолених багато поколінь тому чорних африканців складають касту харатін (харатин), якими володіють араби[3]. Рабство є спадковим: діти рабів належать господарям своїх батьків[4][5], і навіть «звільнені» де-юре раби продовжують фактично рабське існування, не маючи можливості розпоряджатися заробленими грошима. Вперше спроба зробити рабство нелегальним була зроблена в 1905 році[6].

Навіть ставши вільними, багато з касти харатін залишаються фінансово залежними від колишніх господарів

Кількість рабів у країні оцінюється в 600 000 чоловік, що складає 20 % населення (рабами є і діти, і жінки, і чоловіки)[7][8], що становить найвищий відсоток у світі[9]. Мавританський уряд при цьому заперечує існування рабів[3], і, хоча володіння рабами незаконне[10], примус до праці не є забороненим. Типові заняття рабів — робота в полі, догляд за худобою і прислуговування в будинку. Продажем води в країні зазвичай займаються саме раби[11].

З рабством бореться кілька організацій, включаючи «Аль-хор» (араб. (араб. الحر), «ІнІтак» (араб. (араб. إنعتاق), «SOS-есклав» (фр. (фр. SOS Esclaves) і невелика політична партія «Аксьон пур ле шанжман» (фр. (фр. Action pour le Changement)[12], а уряд США, за повідомленнями президента аболіціоністської організації Free the Slaves Кевина Бейлза, навпаки, прагне замовчувати цю проблему[13]. Уряд створив в 1999 році Комісаріат з прав людини, однак не відомо про жоден випадок яких-небудь дій з боку цього органу. Повідомляється про пособництво рабству з боку поліції, а також про ув'язнення активістів недержавних організацій, які займаються питаннями примусової праці і рабовласництва. Уряд заборонив використовувати слово «раб» у ЗМІ[14]. За всю історію держави відповідальність поніс лише один рабовласник[15]. Самі раби, за повідомленням лідера «SOS-ексклав», Абдела Нассера Оулда Етмана, який володів рабами в минулому, вважають свою долю вирішеною ще до народження і скептично ставляться до ідеї визволення[16].

У листопаді 2009 року в Мавританію прибула особлива місія ООН, яка провела оцінку ситуації з рабством в країні[17], згодом ці дані були передані Раді з прав людини у серпні 2010 року.

Примітки
  1. Freedom Fighter
  2. Mauritanian MPs pass slavery law. BBC News. 9 серпня 2007. Процитовано 23 травня 2010.
  3. Bales, 2005, с. 116.
  4. Kevin Bales. Disposable People: New Slavery in the Global Economy. ISBN 9780520931701.
  5. Anti-Slavery International: Forced labour in Mauritania. Архів оригіналу за 27 вересня 2007. Процитовано 27 вересня 2007.
  6. Corrigan, Terence (6 вересня 2007). Mauritania: Country Made Slavery Illegal Last Month. The East African Standard. Архів оригіналу за 21 листопада 2010. Процитовано 21 січня 2008.
  7. Millions 'forced into slavery' BBC News, 27 May 2002
  8. The Abolition season on BBC World Service
  9. Akhil Patel, Review of Disposable People: New Slavery in the Global Economy by Kevin Bales, Human Rights Quarterly, Vol. 22, No. 3, August 2000
  10. «Freedom from Slavery in Mauritania», BBC
  11. Bales, 2005, с. 94.
  12. Rodriguez, 2011, с. 86.
  13. Bales, 2005, с. 97.
  14. Slavery Lives on in Mauritania
  15. Slavery's last stronghold
  16. Интервью с Олудом Ессой. Архів оригіналу за 11 серпня 2006. Процитовано 11 серпня 2006.
  17. ANI and Journal Tahalil reported on 2 November 2009

Література
  • Bales K. Understanding Global Slavery: A Reader. — University of California Press, 2005. — ISBN 9780520932074.
  • Rodriguez J.P. Slavery in the Modern World: A History of Political, Social, and Economic Oppression. — ABC-CLIO, 2011. — ISBN 9781851097838.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.