Радостове

Розташоване над Білозірським каналом[3], за 10 км від білорусько-українського кордону, за 40 км на південний захід від Дорогичина[2] та за 121 км від Ковеля[3].

Вперше згадується в XIV столітті як поселення Ратненського клину Холмської землі, що тоді входила до складу Польщі, тоді як Берестейщина та Волинь належали Великому князівству Литовському[2]. У XVI столітті входило до складу Ратенського староства, до столових дібр королів Польщі[3]. Тоді в селі мешкали кметі (слуги ратненського замку)[3].

У часи входження до складу Російської імперії належало до Леликівської волості Ковельського повіту[3]. У XIX столітті перебувало в скрабі Російської імперії[3]. За переписом 1911 року в Радостовому налічувалося 3 звичайні крамниці, 1 горілчана крамниця та мешкало 1280 осіб[3].

У 1917—1919 роках у селі діяла українська початкова школа[2]. У 1921 році село входило до складу гміни Леликове Каширського повіту Поліського воєводства Польської Республіки[4]. Знову українська початкова школа в Радостовому діяла в 1944—1945 роках доки не була переведена у вересні 1945 року на білоруську мову, викладачем був І. Дехтерук[2][5].

До 1959 року входило до складу Дивинського району, після — до Дорогичинського[5].

Село є центром тороканської говірки української мови[2].

За переписом населення Білорусі 2009 року чисельність населення села становило 1339 осіб[1].

За переписом 1911 року в Радостовому мешкало 1280 осіб[3].

Станом на 10 вересня 1921 року в селі налічувалося 203 будинки та 1149 мешканців, з них[4]:

• 572 чоловіки та 577 жінок;
• 1128 православних, 2 римо-католики, 19 юдеїв;
• 957 українців (русинів), 6 «тутейших», 176 поляків, 10 євреїв.

Пам'яткою дерев'яної архітектури села є Покровська церква[2].