Радянська окупація балтійських країн (1940)

Схематика радянської військової блокади і вторгнення в Естонію і Латвію в 1940

Для можливих військових дій проти Балтії, радянська влада виділила 435 тис. військ, близько 8 тис. гармат і мінометів, понад 3 тис. танків і 500 броньовиків[6]. 3 червня 1940, усі радянські військові сили, розташовані в Балтії, були передані під командування Олександра Локтіонова[7]. 9 червня, Семен Тимошенко дав Червоній армії в Ленінградському військовому окрузі директиву № 02622сс/ов, яка вказувала на готовність до 12 червня, щоб[8]:

• захопити судна естонського, латвійського і литовського флотів на їх базах або в морі
• захопити естонські та латвійські комерційні й всі інші судна
• підготуватися до вторгнення і висадки в Таллінні й Палдіскі
• наблизитися до Ризької затоки й блокувати узбережжя Естонії та Латвії в Фінській затоці та Балтійському морі
• запобігти евакуації естонського і латвійського урядів, військових сил та виведення активів
• надати морську підтримку для вторгнення в Раквере
• запобігти естонським і латвійським польотам до Фінляндії або Швеції

12 червня, радянському Балтійському флоту було наказано здійснити повну військову блокаду Естонії. 13 червня, радянські сили висунулися на свої позиції і були готові до 14 червня, коли чотири підводних і безліч легких човнів флоту розташувалися в Балтійському морі, Ризькій і Фінській затоках, аби заблокувати балтійські країни від моря; флотська ескадра, в тому числі три дивізії есмінців розташувалися на заході від Найссаара та острова Аегна; транспортний корабель «Дністер» і есмінець «Сторожовий» та «Сильний» розташувалися з військами на борту для вторгнення до столиці Таллінн; 50-й батальйон розташувався на човнах для вторгнення біля міста Кунда. В морській блокаді взяли участь 120 радянських суден, включаючи один крейсер, сім есмінців і сімнадцять субмарин, а також 219 літаків, включаючи 84 бомбардувальники ДБ-3 і АНТ-40 з 8-ї повітряної бригади та 62 літаки з 10-ї бригади[9].

14 червня, СРСР висунув ультиматум Литві. Блокування Естонії радянськими військами видалося ефективним, адже увага світу була сконцентрована на падінні Франції. Два радянських бомбардувальника збили фінський пасажирський літак «Калева (літак)», який летів з Таллінна до Гельсінкі й мав на борту дипломатичну пошту від американських послів з Таллінна, Риги й Гельсінкі. В аварії загинув Генрі Антейл-молодший, співробітник дипломатичної служби США[10].

Погрожуючи вторгненням і звинувачуючи балтійські країни у порушенні перших договорів та плануванні змови проти СРСР, Москва надала їм ультиматум, вимагаючи нових поступок, включаючи заміну своїх урядів і дозвіл на розташування необмеженої кількості військ[11][12][13]. Балтійські уряди вирішили, що, враховуючи свою міжнародну ізоляцію і незліченну кількість радянських військ на кордонах, а також вже й на своїх територіях, було б марно чинити активний опір і краще уникнути кровопролиття в явно програшній війні[14]. Окупація Балтії супроводжувалася комуністичними державними переворотами в кожній країні за підтримки радянських військ[15].

15 червня, СРСР вдерся до Литви[16], а радянські війська здійснили атаку на латвійський прикордонний пост «Масленки»[17]. 16 червня, СРСР вдерся до Естонії та Латвії[16]. В статті журналу Time, надрукованій в час вторгнень, писалося, що близько 500 тис. військ Червоної армії за лічені дні зайняли Балтію — лише за тиждень перед захопленням Франції нацистами[18]. Сотні тисяч окупаційних радянських військ значно перевищували численність армій балтійських країн[19].

Більшість Збройних сил Естонії та Союзу оборони капітулювали згідно з наказом естонського уряду і були роззброєні Червоною армією[20][21]. Лише Естонський незалежний сигнальний батальйон, розташований в Таллінні на вулиці Рауа, вчинив спротив Червоній армії й комуністичній міліції «Народна самооборона»[22], борючись з окупаційними військами 21 червня 1940[23]. Протягом бою, який тривав протягом кількох годин аж до заходу сонця, Червона армія потребувала додаткове підкріплення і шість броньовиків. В підсумку, військовий опір завершився перемовинами, після чого Незалежний сигнальний батальйон склав зброю[24]. Втрати батальйону становили двоє вбитих і декілька поранених, а радянські війська мали близько десяти вбитих і трохи більше поранених[25][26].

Вінстон Черчилль, який був Першим лордом Адміралтейства на той час, сказав у своєму радіоповідомленні в 1939[27][28]:

Те, що російські війська повинні стояти на цій лінії було очевидно необхідним задля безпеки Росії проти нацистської загрози. У всякому разі, лінія є, і Східний фронт створений, на котрий нацистська Німеччина не наважується напасти. Коли пан фон Ріббентроп був викликаний до Москви минулого тижня, він повинен був дізнатися, і прийняти той факт, що нацистські проекти стосовно Балтії і України мають повністю зупинитися.

Уряди у вигнанні — з дипмісіями в Лондоні — були визнані чисельними західними урядами впродовж Холодної війни. З відновленням незалежності балтійських країн від СРСР, уряди у вигнанні були інтегровані в нові керівні установи.