Рахель Янаїт Бен-Цві

Рахель народилася 1886 року в місті Малин, Російська імперія (тепер Житомирська область, Україна), у сім'ї Меїра Йони та Шошанни, у яких було ще три дочки[6]. Ім'я при народженні — Ґолда Лишанська (івр. גולדה לישנסקי‎)[8], пізніше вона змінила ім'я та прізвище на Рахель Янаїт, на честь юдейського царя Александра Янная (івр. אלכסנדר ינאי‎), відомого своїми завоюваннями територій; а також для співзвучності з іменем батька «Йона» (івр. יונה‎)[6].

Навчалася у місцевому хедері, пізніше — у гімназії в Житомирі[8][6]. Знала російську мову, давала уроки івриту[8]. Трохи жила у Києві, де стала однією із засновниць єврейської соціал-демократичної робітничої партії «Поалей-Ціон»[8]. За активну політичну діяльність була заарештована й сиділа у в'язниці[8]. З 1905 року вивчала ботаніку та зоологію в Єнському університеті (Німеччина)[8]. Громада Малина делегувала її на сьомий сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія)[6].

1908 року емігрувала до Палестини[8], яка тоді перебувала під владою Османської імперії. Там вона стала лідеркою серед євреїв Другої Алії. Того ж року вона ввійшла до складу засновників та викладачів Єврейської гімназії в Єрусалимі[6]. 1909 року Рахель взяла участь в установчих зборах єврейської організації самооборони «Га-Шомер» у Кефар-Тавор[6]. 1910 року разом з Іцхаком Бен-Цві заснувала друкований орган соціалістичного руху «Га-Ахдут» (укр. Єдність)[9].

З 1911 по 1914 рік Рахель вивчала агротехніку в університеті Нансі (Франція)[6], по поверненні до Палестини вона продовжила свою координаційну роботу між організаціями «Га-Шомер» та «Нілі».

1918 року вона вийшла заміж за Іцхака Бен-Цві, у них народилося двоє синів — Амрам (1922) та Елі (1924), який загинув 1948 року[6], під час громадянської війни в кібуці Бейт-Кешет[8].

Після Першої світової війни, 1920 року, Рахель заснувала в Єрусалимі розсадник, щоб вчити інших доглядати за рослинами, а вже 1928 року вона заснувала ферму для жінок-робітниць (івр. משק הפועלות‎), щоб навчати сільському господарству[6]. Організовувала підпільну алію іммігрантів через Сирію та Ліван. Була однією з очільниць «Гаґана» у Єрусалимі, і була залучена до вбивства антисіоніста Якоба Ісраеля де Хаана 1924 року[6].

Після заснування Держави Ізраїль вона активно займалася організацією процесу абсорбції іммігрантів з арабських країн.

Рахель підтримувала необхідність набирати до армії і дівчат, про що вона сказала в інтерв'ю в 1950-х роках[6]:

Наша позиція, моя і Бен-Цві, яка не змінилася ще з часів «Га-Шомера» та «Гаґани», полягає в тому, що це важливо включати дівчат, і навіть розширити їхні ролі в армії. Це була наша спільна позиція з самого початку нашого шляху в лейборитському русі

1952 року чоловік Рахель став президентом Ізраїлю. Як перша леді Ізраїлю, вона зробила будинок президента відкритим для людей з усіх верств ізраїльського суспільства[6]. Протягом цього періоду вона писала про освіту й оборону, і написала автобіографію під назвою «Ми — „олім“» (івр. אנו עולים‎), опубліковану 1961 року.

1963 року, після смерті чоловіка, вона започаткувала фонд «Яд Бен-Цві», метою якого є дослідження та публікування матеріалів з історії Ізраїлю[6].

Рахель Янаїт померла 16 листопада 1979 року. Похована на цвинтарі Гар ха-Менухот (Єрусалим).

• Премія Генрієтти Сольд (1958)[6];
• Почесне громадянство Єрусалиму (1965)[6];
• Премія Ізраїлю за особливий внесок у суспільство та державу Ізраїль (1978)[7].

• Список одержувачів премії Ізраїлю

• Біографія (івр.)
• Rachel Yanait Ben-zvi Encyclopedia of Jewish Women (англ.)