Рейнбот Віктор Євгенович
Ві́ктор Євге́нович Рейнбот (1 червня 1869 — 16 червня 1956) — юрист, політичний діяч, дійсний таємний радник.
| Віктор Євгенович Рейнбот | ||||||
| 4-й Міністр юстиції Гетьманського уряду України | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| 14 листопада 1918 — 14 грудня 1918 | ||||||
| Гетьман | Павло Скоропадський | |||||
| Отаман Ради міністрів | Сергій Гербель | |||||
| Попередник(и) | Андрій В'язлов | |||||
| Наступник(и) | Віктор Приходько (як мінстр юстиції у уряді Директорії) | |||||
Тимчасовий виконувач обов'язків Міністра внутрішніх справ Гетьманського уряду України  | ||||||
| 24 жовтня 1918 — 14 листопада 1918 | ||||||
| Отаман Ради міністрів | Федір Лизогуб | |||||
| Попередник(и) | Ігор Кістяковський | |||||
| Наступник(и) | Василенко Микола Прокопович | |||||
| Особові дані | ||||||
| Народився | 1 червня 1869 | |||||
| Місце народження | Петербург | |||||
| Помер | 16 червня 1956 | |||||
| Місце смерті | Ніцца, Франція | |||||
| Вища освіта | Імператорське училище правознавства | |||||
| Професія | юрист | |||||
| Нагороди | ||||||
| ||||||
.png.webp){kind=small}
Біографія
Народився у сім'ї дворянина Полтавської губернії в Петербурзі. У 1890 році закінчив Імператорське училище правознавства у чині Х класу (колезький секретар). Після цього, з 1891, служив у Харківській судовій палаті при прокуророві Закревському, після переведення якого до Сенату у 1894 був призначений на посаду судового слідчого в Усть-Медведицькій. Потім, займав посади прокурора у Костромі та Нижньому Новгороді (квітень 1906 — липень 1909), голови окружного суду Лібави. У 1914 став головою Петербурзького окружного суду. Став відомий завдяки своїй протидії намаганням закрити справу Манасевич-Мануйлова[1].
Під час революційних подій у Петрограді виїхав до України. Після гетьманського перевороту, спершу завідувач Головним управлінням місцями ув'язнення. Пізніше, товариш міністра, з 24 жовтня 1918 року — тимчасово керуючий міністерством внутрішніх оправ. 31 (18) жовтня видав циркуляр з мотивуванням необхідності боротьби з діяльністю таємних та легальних організацій та партій, які виступають проти існуючого ладу: РКП(б), «Всеукраинская организация коммунистов (большевиков)», анархістів, лівих російських соціалістів-революціонерів, лівих українських есерів, правих російських есерів, котрі прагнули утворити в Україні військові організації для підготовки збройного повстання проти гетьманської влади. Мали бути проведені обшуки та арешти серед їхніх членів. Інші існуючі в Україні партії та організації мали перебувати під контролем влади. По проголошенні федерації з Росією — міністр юстиції в кабінеті Ґербеля, з 14 листопада 1918, генеральний прокурор Української держави.
Заарештований Директорією, був вивезений до Одеси на вимогу французьких сил, разом з іншими заарештованими членами уряду Гетьманату, і там звільнений. Жив у еміґрації, спочатку у Варшаві, останні двадцять років прожив у Ніцці. Служив у банку; член Союзу російських адвокатів. В 1930-х входив до складу членів Комітету правознавців. 1950 року в правлінні Російського дому департаменту Приморські Альпи. Помер у 1956 році.
Джерела та література
- Чисніков В. М. Рейнбот Віктор Євгенович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 172. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.
- Довідник з історії України. — 2-ге вид. — К., 2001. — С. 651.
- Будинок-музей Марини Цвєтаєвої (рос.)
Посилання
- Рейнбот // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.