Репетило Богдан

Дитячі роки й навчання

Народився в простій селянській родині, матір'ю Богдана Репетила була рідна сестра блаженного владики єпископа Григорія Лакоти.

Закінчив початкову школу в рідному селі Конюшки-Королівські, згодом навчався в гімназії-ювенаті («малій семінарії») отців редемптористів при монастирі Матері Божої Неустанної Помочі в Збоїськах, біля Львова. 18 серпня 1933 року вступив до монастиря, в серпні 1934 року закінчив новіціат, склав перші обітниці та почав навчатися в семінарії при монастирі. Закінчив студії 1939 року, і 2 серпня прийняв посвячення[1] від блаженного владики єпископа Миколая Чарнецького.

Діяльність

Священничу діяльність почав 1939 року в монастирі Св. Йосифа у Станіславові (тепер Івано-Франківськ). Невдовзі настоятель віце-провінції протоігумен о. Йосиф де Вохт перевів о. Богдана Репетила в монастир св. Климентія на вулиці Зибликевича, 30 (нині Івана Франка, 56) у Львові і призначив міністром (заступником ігумена та економом) монастиря. Там о. Репетило присвятився душпастирській праці. Його проповіді, з огляду на зміст і спосіб виголошення, навіть визнано за «золотоусті» зразки[2].

Отці редемптористи провадили місіонерську діяльність і після 1941 року, коли Львів окупувало німецьке військо. Багато військовополонених різних віросповідань і національностей були розміщені в таборі на Цитаделі та в інших таборах у Львові. На заклик митрополита Андрея Шептицького декілька молодих священиків-редемптористів, серед них о. Репетило, зголосилися допомагати полоненим у розпал епідемії тифу[3]. Отримавши перепустки, вони ходили в табір на Цитаделі, де провадили душпастирську діяльність, а також під загрозою життя передавали вістки полоненим. Разом з о. І. Нагірним о. Богдан організував втечу з Цитаделі та переховування п'ятьох єврейських лікарів[4].

В монастирі св. Климентія о. Репетило служив до весни 1946 року, коли одразу після сумнозвісного Львівського собору його, разом з усіма редемптористами зі Львова, Тернополя, Станіслава та Збоїськ, зігнали до монастиря св. Альфонса в с. Голоску біля Львова[5].

Згодом, 17 жовтня 1948 року, всіх монахів забрали з Голоска і 14 вантажівками вивезли до студитської Свято-Успенської Лаври в Уневі, де був влаштований концентраційний табір для духовенства УГКЦ, яке не визнало російського православ'я. Всупереч заборонам, о. Богдан провадив душпастирську діяльність. 22 вересня 1949 року він був затриманий[6] і невдовзі засуджений на 10 років каторжних робіт на будівництві Волго-Донського каналу.

В період відлиги, 1955 року, о. Богдан був звільнений і повернувся до Львова, де відновив свою підпільну душпастирську діяльність[7] та культурно-релігійну освіту, насамперед серед молоді. Він правив св. Літургію у приватних помешканнях, провадив катехизацію, готував дітей до першого Святого Причастя. Отець Репетило був консультором протоігумена єпископа Филимона Курчаби, на початку 60-х років — духівником з віри отця Василія Вороновського.

Здоров'я о. Богдана було підірване через заслання, і це спричинило його передчасну смерть на 54-му році життя.

Похований о. Репетило на 35 полі Личаківського цвинтаря у Львові[8].

Примітки
  1. Разом з ним були висвячені о. Іван Нагірний, о. Арвай, о. Івашкевич, о. Багнюк [1].
  2. Автор наводить імена отих «золотоустих»: Протоігумен о. Де Вохт, отці Богдан Репетило, Іван Зятик, Ковалик і Гнатишин [2].
  3. О. Богдан Репетило і о. Іван Нагірний заразились тифом; о. Богдан повернувся до здоров'я, а о. Іван помер [1].
  4. Лікарів залучили до допомоги полоненим, але мали перевести до Янівського табору; отці вивели їх з Цитаделі під виглядом монахів [3].
  5. Два роки перебували 58 кліриків в неопалюваному корпусі, де місця було ледве на 15, під особливим наглядом КДБ [4].
  6. О. Репетило був затриманий дорогою на відправу підпільної св. Літургії у помешканні вірних у Львові [5].
  7. Як згадує о. Віталій Дуткевич, св. Літургії в греко-католицькому обряді в умовах підпілля найчастіше відправляли отці Богдан Репетило і Євстахій Смаль, а також отці василіяни [6].
  8. Похорон отця Богдана був настільки величавим і велелюдним, що, за словами очевидців, таку маніфестацію народу Львів бачив останній раз на похороні митрополита Андрея [5].

Джерела
  1. Річниця смерті о. Івана Нагірного // Сайт «Редемптористи Львівської Провінції».
  2. Дзюраха, о. Богдан. Доповідь «Євангеліє, втілене в житті та діяльності блаженних і праведних редемптористів Львівської провінції Згромадження редемптористів». Червень 2003 // Сайт «Редемптористи Львівської Провінції».
  3. Рабини і католицьке духовенство Східної Галичини в часи Голокосту // Сайт «Інститут юдаїки».
  4. Блаженний Священномученик Іван Зятик // Сайт «Редемптористи Львівської Провінції».
  5. Репетило Богдан. Некролог Львівської провінції: Травень// Сайт «Редемптористи Львівської Провінції».
  6. Інтерв'ю з отцем Віталієм Дуткевичем, ЧСВВ, синкелом у справах монашества Львівської архиєпархії УГКЦ // Сайт «Milites Christi Imperatoris»
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.