Республіка Семи Островів
Республіка Семи Островів — перша форма грецької державності, яка виникла після падіння Константинополя. Існувала у 1800—1815 роках фактично як протекторат Османської імперії, а пізніше Франції. Включала такі Іонічні острови: Закінф, Ітака, Керкіра, Кефалінія, Кітіра, Лефкас та Паксос.
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Іонічні острови впродовж століть входили до складу Венеціанської республіки, допоки за Кампо-Формійським миром (1797) не перейшли до революційної Франції. Французи неабияк зміцнили їх артилерією, особливо Корфу. Імператор російський Павло I направив проти французів російську ескадру на чолі з Ушаковим, яка за підтримки турецького флоту після 4-місячної облоги в 1800 році вибила французів з Корфу і захопила Іонічні острови.
Державний устрій
Вже наступного дня після взяття фортеці Корфу Ушаков і Кадир-бей випустили прокламацію, в якій повідомлялося, що жителі всіх станів отримують повну і загальну амністію і гарантію поваги релігії, власності та прав особистості.
У 1800 році в Константинополі султаном була схвалена «венеціанська» конституція аристократичної Республіки Семи островів, яка формально визначала васальну залежність від Османської імперії. Прапором республіки був визначений крилатий лев Святого Марка, який вказував на спадкоємність від Венеціанської республіки.
Право голосу було визначено тільки у народжених на островах осіб чоловічої статі, християнського віросповідання, що мали магазин, що займаються приватною практикою або яким-небудь ремеслом, і навчених грамоті. Був потрібен мінімальний річний дохід, величина якого коливалася в залежності від острова від 1800 дукатів на Корфу до 315 дукатів на Ітаці. Офіційною мовою була спочатку італійську мову, а потім 1803 року до неї приєдналая грецька мова.
Більшість населення складали православні християни, з невеликим числом юдеїв на Корфу і Закінфі. Разом з тим, було значне число католиків, особливо на Корфу, Закінфі і Кефалонії.
Острівна республіка на чолі з Іоанном Каподистрією (майбутнім російським міністром закордонних справ та першим президентом Греції) проіснувала сім років, формально як данниця Османської імперії, але по суті під захистом російського флоту. За Тільзитським миром імператор Олександр I негласно зобов'язався не перешкоджати Наполеону у встановленні контролю над Іонічними островами, і кілька місяців по тому вони увійшли до складу Іллірійських провінцій Франції.
У 1809—1810 роках Велика Британія встановила контроль над усіма островами, крім Корфу, де французький гарнізон зберігався до 1814 року.
Паризький мирний договір (1815) визначив подальшу долю Іонічних островів. Вони перетворювалися на Іонічну республіку під британським заступництвом і протекторатом. Така форма політичного устрою протрималася на островах до 1864 року, коли британці нарешті поступилися островами Греції. Для відзначення заслуг жителів Іонічних островів у Британії був заснований особливий орден Святого Михайла і Святого Георгія.
Примітки
- Judæo-Greek And Judæo-Italian. JewishEncyclopedia.com. Процитовано 18 квітня 2015.
- CORFU. JewishEncyclopedia.com. 19 вересня 1902. Процитовано 18 квітня 2015.
- Judeo-Greek - Jewish Language Research Website. Jewish-languages.org. 26 липня 2002. Процитовано 18 квітня 2015.
Джерела
- Ελένη Καλλιγά, Το Σύνταγμα του Maitland για τα Επτάνησα (1817). Ιόνιες καταβολές και βρετανικοί στόχοι, 'Ιστωρ 3 (1991),σελ.3-120
- Ιωάννης Κονιδάρης, Η θέση των θρησκευτικών κοινοτήτων στα συντάγματα της Επτανήσου Πολιτείας (1800—1807), «Επτάνησος Πολιτεία (1800—1807)», Πρακτικά Συνεδρίου, Αργοστόλι 28-31 Οκτωβρίου 2000, Εταιρεία Κεφαλληνιακών Ιστορικών Ερευνών, Αργοστόλι 2003, σσ. 47-56
- Π.Λάμπρου, «Νομίσματα και μετάλλια της Επτανήσου πολιτείας και της προσωρινής των Ιονίων νήσων παρά των Άγγλων κατοχής», Δελτίον της Ιστορικής κι Εθνολογικής Εταιρείας της Ελλάδος, τομ.Α , σσ. 185—208