Референдум щодо членства Великої Британії в ЄС

Членство в Європейському Союзі було спірним питанням для Сполученого Королівства з моменту приєднання країни до тодішньої Європейської економічної спільноти в 1973 році, повної інтеграції не відбувалось до 2016 року. Як приклад, була залишена своя валюта і відмова від зони євро. Однією з передумов також була названа незгода та панічне побоювання населення Великої Британії щодо політики біженців в ЄC, ксенофобські та антиєвропейські рухи були підсилені націоналістичними партіями. Міграційна криза відкрила шлях до вибухового зростання популярності ксенофобських антиєвропейських партій — таких, як Партія незалежності Сполученого Королівства, саме ця партія очолила кампанію за вихід з ЄС, в той час як національні уряди і європейські інституції не демонстрували, що вони в змозі впоратися з кризою.[4]

У референдумі могли взяти участь громадяни Великої Британії, Ірландії і країн Співдружності, які легально перебувають на території королівства, а також британські громадяни, що живуть за кордоном не більше 15 років. На відміну від загальних виборів, у голосуванні також могли взяти участь члени палати лордів, а також громадяни Співдружності, що мешкають у Гібралтарі.

У січні 2013 року Девід Кемерон пообіцяв, що у разі перемоги консерваторів на парламентських виборах 2015, уряд Великої Британії проведе переговори про більш вигідні умови продовження британського членства в ЄС, а потім — референдум про членство Великої Британії в ЄС, причому позиція уряду з питання членства залежатиме від результату переговорів з ЄС[5]. Після перемоги на виборах у травні 2015 року Девід Кемерон підтвердив рішення про проведення переговорів, а також референдуму. Питання про референдум було включене в промову королеви на церемонії відкриття нового складу парламенту 27 травня 2015 року. 28 травня 2015 року пропозиція про проведення референдуму була внесена до Палати громад[6][7].

Що стосується позиції інших партій з питання проведення референдуму, «Лейбористська партія (Велика Британія)» під керівництвом Еда Мілібенда (2010—2015) виступала проти проведення референдуму доти, поки не відбудеться передача нових повноважень від Великої Британії до ЄС[8]. «Ліберальні демократи» зажадали провести референдум виключно в разі прийняття нових змін до договорів ЄС[9]. «Партія незалежності Сполученого Королівства», «Британська національна партія», «Зелена партія Англії та Уельсу»,[10] «Демократична юніоністська партія» і партія «Respect»[11] підтримали принцип проведення референдуму.

Ратуша Манчестера, мiсце оголошення загальних результатiв референдуму

Бюлетень референдуму

Чи має Велика Британія залишитися членом Європейського союзу?

Результати
	Голосів	Разом
Так	16 141 241	48,11%
Ні	17 410 742	51,89%
Дійсні	33 551 983	99,92%
Недійсні	26 033	0,08%
Разом	33 578 016	100.00%
Явка	72,2%
Електорат	46 501 241

24 червня було створено петицію до уряду Сполученого Королівства з проханням вважати недійсними результати референдумів про вихід з ЄС, якщо явка не перевищила 75 %, а кількість голосів, відданих за будь-який з варіантів, набрала не більше 60 % і відтак провести повторний референдум[14]. Менш ніж за добу під петицією підписалися понад 114 тисяч осіб (для розгляду Парламентом потрібно 100 000 підписів)[14]. Британські ЗМІ повідомляли, що сторінка петиції протягом цієї доби була настільки популярною, що сайт звернень до уряду не витримав навантаження й перестав працювати[15], спочатку набираючи близько 1000 голосів за хвилину[16]. Станом на 13:00 25 червня кількість підписів перетнула позначку в мільйон голосів[14].

Лондонська юридична фірма Mishcon de Reya, представляючи інтереси групи бізнесменів і вчених, розпочала процес оскарження виходу Британії з Євросоюзу. На думку клієнтів цієї фірми, згідно з британською конституцією тільки акт парламенту може запустити процес виходу з ЄС в рамках 50-ї статті Лісабонського договору. За аргументацією юридичної фірми, будь-який прем'єр-міністр, який приймає це рішення самостійно, порушує Акт про європейські співтовариства 1972 року, в якому було прописано входження Британії в ЄС та вплив угод ЄС на місцеве право. Раніше така ж аргументація була представлена в статті трьох юридичних експертів для Асоціації конституційного права Великої Британії (UKCLA), де на думку адвокатів, більшість членів британського парламенту виступали за збереження членства країни в ЄС, а тому, ймовірно, не прийняли б такий документ, який дозволив би прем'єр-міністрові запустити процедуру в рамках 50-ї статті[17].

• Referendum on the United Kingdom's membership of the European Union(англ.)
• Conservatives for Reform in Europe(англ.)