Договори Європейського Союзу
До́говори́ Європе́йського Сою́зу — міжнародні угоди, укладені між державами-членами ЄС. У таких державах встановлені спільні конституційні основи, інституції Європейського Союзу.
| Договори Європейського Союзу | |
 | |
| Юрисдикція | ЄС |
|---|---|
 Договори Європейського Союзу у Вікісховищі | |
| Європейський Союз |
 Це одна із статей, що входять до серії: |
Внутрішня політика
|
|
|
Паризький договір — Договір про заснування Європейської спільноти з вугілля та сталі. Взагалі перший договір, що об'єднав кілька країн Європи. Підписаний у Парижі 18 квітня 1951 року, набув чинності 23 липня 1952 року, втратив чинність 23 липня 2002 року.
Два основних фундаментальних документи Договір про функціонування Європейського Союзу (підписаний у Римі в 1958 році як Договір про створення Європейського економічного співтовариства) і Договір про Європейський Союз (підписаний у Маастрихті в 1992 році) та ряд взаємопов'язаних з ними договорів відображають принципи функціонування ЄС. Договори неодноразово змінювалися і коригувалися впродовж 65 років з моменту їх підписання. Повний об'єднаний варіант двох основних договорів регулярно публікується Європейською комісією.
Маастрихтський договір, крім офіційного створення ЄС, також об'єднав Європейські Спільноти, та дві інші підвалини політичної співпраці: спільну зовнішню та безпекову політику і співпрацю у сфері правосуддя та внутрішніх справ. Також договором запроваджувалися посади європейського омбудсмена, європейського інспектора з захисту даних, Комітет регіонів, узгоджувалась процедура спільного ухвалювання рішень, а також розширювалась сфера застосування процедури голосування кваліфікованою більшістю. Ратифікація Договору про ЄС наразилася на значні перешкоди. Зокрема, референдум у Данії 1992 року відкинув її; лише повторний референдум наступного року ратифікував Угоду.
Зміст договорів
Договір про Європейський Союз (TEU; Маастрихтський договір, діє з 1993 року) і Договір про функціонування Європейського Союзу (TFEU; Римський договір, діє з 1958 року) зміцнювалися шляхом внесення поправок принаймні раз на десять років, з моменту набуття кожним з них чинності, останньою з яких є Лісабонська угода, яка набула чинності в 2009 році.
У Лісабоні Хартія основних прав була включена в проект Конституції ЄС, хоча, по суті, вона не була договором. Проблемна ратифікація хартії (вона не була підтримана на референдумах у Нідерландах і Франції) показала невеликі перспективи для подальших реформ у найближчі кілька років окрім стандартних угод, які лише дозволяють приєднувати нові держави.
Також, кожного разу, коли до ЄС приєднується нова країна, у договір вносяться нові корективи щодо приєднання. Додаткові договори також впливають на зміни деяких частин основних договорів. Також існують багато цільових реформаторських поправок.
Договір про Європейський Союз
Короткий зміст розділів[1]:
Перша частина пов'язана з загальними положеннями.
- Стаття 1 заявляє, що Європейський Союз наслідує відповідальність та функції Європейського співтовариства і встановлює рівну юридичну силу із Договором про функціонування ЄС.
- Стаття 2 встановлює, що ЄС "заснований на повазі людської гідності, свободи, демократії, рівності, верховенства закону і повазі прав людини, включаючи права осіб, що належать до соціальних та національних меншин". Держави-члени поділяють думку, що "суспільство, в якому плюралізм, недискримінація, терпимість, справедливість, солідарність та рівність між жінками та чоловіками переважають".
- Стаття 3 встановлює цілі ЄС у шести пунктах. По-перше, сприяння миру та благополуччю цінностей та громадян ЄС. По-друге, вільне пересування із місцевим зовнішнім прикордонним контролем. По-третє, положення внутрішнього ринку. Четвертий пункт встановлює євро. Пункт 5 встановлює, що ЄС буде дотримуватися своїх цінностей, викоріненню бідності, дотримуватися прав людини і поважати Статут Організації Об'єднаних Націй. Пункт 6 встановлює, що ЄС повинен дотримуватися цих цілей на "відповідні кошти", відповідно до його компетенції, наведеної в цих договорах.
- Стаття 4 відноситься до суверенітету і зобов'язань держав-членів.
- Стаття 5 встановлює принципи присвоєння (приватної власності), субсидіарності і пропорційності відповідно до їх сили.
- Стаття 6 пов'язує діяльність ЄС з Хартією основних прав і Європейською конвенцією з прав людини.
- Стаття 7 розглядає питання відлучення деякої держави-члена ЄС у зв'язку з порушенням умов договору або недотримання цінностей.
- Стаття 8 стосується намірів встановлення доброзичливих відносин з сусідніми державами.
- Стаття 9 встановлює рівність національних громадян і громадянства Європейського Союзу.
- Стаття 10 говорить, що ЄС заснований на представницькій демократії і що будь-які політичні чи економічні рішення повинні бути прийняті якомога відповідніше до думки громадян. Відноситься це до Європейських політичних партій. Передбачає підзвітність громадян національному парламенту. — безпосередньо у парламенті та їх уряді в Раді Європи і Європейської Ради.
- Стаття 11 встановлює прозорість уряду, заявляє, що Єврокомісія має проводити широкі консультації із зацікавленими сторонами і вводить петицію, за якої принаймні 1 000 000 громадян можуть звернутися до Комісії щоб прийняти закон з якого-небудь питання.
- Стаття 12 обмежує вплив національних парламентів на законодавчий процес.
- Стаття 13 встановлює інституції в такому порядку й за такими назвами: Європейський парламент, Рада Європи, Рада ЄС, Європейська комісія, Суд Європейського Союзу, Європейський центральний банк і Європейський суд аудиторів. Вона пов'язує ці установи і обмежує їх компетенції, відповідно до їх повноважень, в договорах.
- Стаття 14 розкриває принципи роботи парламенту і його вибори.
- Стаття 15 розкриває принципи роботи Ради Європи та її президента.
- Стаття 16 розкриває принципи роботи Ради ЄС та її структуру.
- Стаття 17 розкриває принципи роботи Комісії та її призначення.
- Стаття 18 встановлює представника закордонних справ ЄС.
- Стаття 19 встановлює Суд.
У четвертому розділі міститься лише одна стаття (20), яка дозволяє обмеженому числу держав-членів співпрацювати в рамках ЄС, якщо інші держави блокують інтеграцію в цій області.
- Частина 1 цього розділу включає в себе статті 21 і 22. У Статті 21 обговорюються принципи , які визначають зовнішню політику ЄС , у тому числі узгодження зі Статутом ООН , розвиток всесвітньої торгівлі, гуманітарної підтримки і глобального управління. Стаття 22 дає можливість Європейській Раді, діючи одноголосно , контролювати зовнішню політику ЄС.
- Частина 2 поділяється ще на дві частини. Перша, загальні положення, розмежовує принципи керівництва і функціонування зовнішньої політики ЄС, включаючи створення Європейської служби зовнішніх дій і обов'язки держав-членів. Друга частина - це статті від 42 до 46 , розкривають політику військового співробітництва (в тому числі взаємну оборону).
- Стаття 47 встановлює статус юридичної особи для ЄС.
- Стаття 48 стосується методів поправки договору, а саме звичайні та спрощені процедури перегляду .
- Стаття 49 стосується заяви про вступ до ЄС.
- Стаття 50 обговорює процедуру виходу з ЄС.
- Стаття 51 стосується додаткових протоколів у договорах.
- Стаття 52 про географічні особливості застосування договорів.
- Стаття 53 передбачає , що договори є чинними впродовж невизначеного терміну.
- Стаття 54 стосується ратифікації угод.
- Стаття 55 стосується різних мовних версій договорів.
Договір про функціонування Європейського Союзу
В цьому договорі більш глибоко розкриваються подробиці щодо ролі, політики і функціонування Союзу.[2]
- Стаття 1 встановлює основи договору і його юридичне значення.
- Статті 2-6 розкривають компетенції ЄС, відповідно до повноважень, на кожній території.
- Статті 7-14 викладають соціальні принципи ЄС.
- Статті 15 і 16 регулюють публічний доступ до документів, даних, і установ.
- Стаття 17 говорить, що ЄС має поважати права релігійних, філософських і неконфесійних організацій у рамках національних законодавств.
- Стаття 18 забороняє дискримінацію за ознакою громадянства.
- Стаття 19 говорить, що ЄС буде боротися з дискримінацією за ознаками статі, расової чи етнічної приналежності, релігії чи переконань, інвалідності і сексуальної орієнтації.
- Статті 20-24 встановлюють громадянство ЄС, визначають права громадянства, встановлюють свободу пересування в межах ЄС, встановлюють права консульств і посольств, їх безпеку, визначають принципи голосування і балотування в місцеві та Європейські уряди, встановлюють права на подачу петицій до парламенту та омбудсмену, до того ж, отримувати відповідь від установи на рідній мові.
- Стаття 25 вимагає від Комісії доповідь про забезпечення цих прав кожні три роки.
Цей розділ поділений на такі області:
- Внутрішній ринок
- Вільна торгівля (у т.ч. митний союз)
- Сільське господарство і рибальство
- Вільне пересування громадян, послуг і капіталу
- Свобода дії
- Безпека і справедливість (в т.ч. поліція і органи правосуддя)
- Транспортна політика
- Оподаткування, конкуренція і узгодження правил
- Економічна і монетарна політика (в т.ч. євро)
- Політика працевлаштування
- Європейський соціальний фонд
- Освіта, професійна підготовка
- Молодь та спорт
- Культура
- Охорона здоров'я
- Захист прав споживачів
- Внутрішньоєвропейська мережа
- Промисловість
- Економічна, соціальна і територіальна єдність
- Дослідження і розробка космічної галузі
- Екологія
- Енергетика
- Туризм
- Цивільна оборона
- Адміністративна співпраця
- Стаття 198 встановлює мету асоціації як сприяння економічному і соціальному розвитку заморських територій, що перераховані у Додатку 2. Наступні статті розглядають детальну інформацію про форму асоціації.
- Стаття 205 говорить, що усі зовнішні дії ЄС мають бути узгоджені із принципами, викладеними у Розділі 1 Договору про Європейський Союз.
- Статті 206-207 встановлюють спільну комерційну політику ЄС щодо зовнішньої торгівлі.
- Статті 208-214 стосуються співробітництва і розвитку, а також гуманітарній підтримці країнам Третього Світу.
- Стаття 220 стосується процедур встановлення міжнародних договорів із країнами Третього Світу.
- Стаття 221 встановлює міжнародні делегації ЄС.
- Стаття 222 стосується солідарності країн-членів ЄС у випадку теракту, стихійного лиха чи військового конфлікту, що зобов'язує товариські країни прийти на допомогу потерпілій країні.
Цей розділ докладно розглядає інституційні положення у Договорі про Європейський Союз.
- Статті 288-299 розглядають форми законодавчих актів і процедур ЄС, а також розробки нових структур.
- Статті 300-309 встановлюють Європейський Економічний і Соціальний Комітети, Комітет регіонів і Європейський інвестиційний банк.
- Статті 310-325 розглядають бюджет ЄС.
- Статті 326-334 встановлюють положення щодо тіснішого співробітництва.
У сьомій частині йдеться про остаточні юридичні пункти, такі як територіальні і тимчасові додатки, штаб-квартири установ, недоторканність і вплив на договори до 1958 року або з року заснування.
Протоколи, додатки та декларації
Існує 37 протоколів, 2 додатки та 65 декларацій, прикріплених до договорів, розроблених для уточнення деталей. Часто стосуються лише однієї країни.
- Протоколи[3]
- 1: про роль національних парламентів у Європейському Союзі
- 2: про принципи субсидіарності і пропорційності
- 3: про статут Суду ЄС
- 4: про статут системи центральних банків і Європейський центральний банк
- 5: про статут Європейського інвестиційного банку
- 6: про розташування установ і деяких органів, служб, агентств і відомств Європейського союзу
- 7: про привілеї та імунітети Європейського Союзу
- 8: пов'язаний зі статтею 6(2) Договору про Європейський Союз про пов'язання Союзу з Європейською Конвенцією про захист прав та основних свобод людини
- 9: про рішення Ради, пов'язані із виконанням статті 16(4) Договору про Європейський Союз та статтею 238(2) Договору про функціонування Європейського Союзу від 1 листопада 2014 року до 31 березня 2017, а також після 1 квітня 2017
- 10: про постійну структуровану співпрацю, встановлену статтею 42 Договору про Європейський Союз
- 11: про статтю 42 Договору про Європейський Союз
- 12: щодо процедур в умовах високого дефіциту (напр. товару)
- 13: про критерії конвергенції (зближення)
- 14: про Єврогруп
- 15: про деякі положення, пов'язані із Великою Британією та Північною Ірландією
- 16: про деякі положення, що відносяться до Данії
- 17: про Данію
- 18: про Францію
- 19: про Шенгенську угоду, інтегровану в рамках Європейського Союзу
- 20: про застосування деяких аспектів статті 26 Договору про функціонування Європейського Союзу у Великій Британії та Ірландії
- 21: про позицію Великої Британії та Ірландії щодо свободи простору, безпеки та правосуддя
- 22: про позиції Данії
- 23: про зовнішні відносини держав-членів, пов'язані з перетином кордонів
- 24: про притулок для громадян держав-членів Європейського Союзу
- 25: про здійснення спільного керування
- 26: про послуги загального інтересу
- 27: про внутрішній ринок і конкуренцію
- 28: про економічні, соціальні і територіальні об'єднання
- 29: про систему громадського мовлення в державах-членах
- 30: про застосування Хартії основних прав Європейського Союзу до Польщі і Великої Британії
- 31: щодо імпорту в Європейський Союз нафтопродуктів очищених на Нідерландських Антильських островах
- 32: про придбання майна в Данії
- 33: щодо статті 157 Договору про функціонування Європейського Союзу
- 34: про спеціальні угоди для Гренландії
- 35: про статтю 40.3.3 Конституції Ірландії
- 36: про перехідні положення
- 37: про фінансові наслідки закінчення ЄОВС договору і на фонд досліджень з вугілля та сталі
- Додатки[4]
- Додаток I перераховує сільськогосподарські і морські продукти, включені у Спільну сільськогосподарську політику і Загальну рибну політику.
- Додаток II перераховує заморські країни і території, пов'язані з ЄС.
- Декларації[5]
Всього декларацій 65. Декларація 1 стверджує, що ЄС діє лише в межах обговорених повноважень, це означає, що будь-яка юридична сила статуту підзвітна Європейській Конвенції, тим самим обмежуючи дії ЄС. Декларація 4 виділяє додаткові дії щодо Італії. Декларація 7 розглядає процедури голосування у Раді, що мають вступити в силу з 2014 року.
Євратом
(англ. European Atomic Energy Community, EAEC (Euratom)) Договір про встановлення Європейської спільноти з атомної енергії діє як окрема угода, так само, як і два фундаментальних договори про Євросоюз і Хартія основних прав. Євратом сприяє дослідженням та розвитку атомної енергетики, створенню спільного ринку ядерного пального, контролю за ядерними виробництвами та розвиткові атомних технологій у мирних цілях в рамках єдиних стандартів безпеки.
- Перший розділ встановлює цілі спільноти.
- Другий розділ містить основні положення угоди про те, як відбуватиметься співпраця.
- Третій розділ описує положення установ. Більша частина включена до Європейських договорів.
- Четвертий розділ розглядає фінансові питання.
- П'ятий розділ розглядає назву.
- Шостий розділ містить кінцеві положення.[6]
Ратифікація та поправка договорів
Договори змінюються за декількома способами. Звичайна процедура поправок, традиційний метод, потребує скликання всієї міжнародної конференції. Спрощений метод був впроваджений у Лісабоні (2007), і дозволяє швидше вносити зміни до таких законів. що не збільшують силу ЄС. Метод "мосту" (фр. Passerelle — місток, перехід) дозволяє зміни законодавства в деяких обставинах.
За звичайної процедури перегляду установа має подати заяву на розгляд до Ради ЄС. Президент Європейської ради може скликати членів Європейського парламенту, представників Європейської комісії, національних парламентерів або скласти проект зміни сам, якщо поправка незначна. Потім проект розглядається на міжурядовій конференції, для затвердження усіма лідерами країн-учасників і самими країнами. І, хоча ця процедура існувала і до підписання Лісабонської угоди, але її використовували лише двічі: вперше під час створення Хартії основних прав, і вдруге, на Конвенції про майбутнє Європи, де розроблявся Конституційний договір, що пізніше ліг в основу Лісабонської угоди.
Спрощена процедура перегляду, яка відноситься тільки до частини третьої Договору про функціонування Європейського Союзу і не може збільшити повноваження ЄС, дозволяє, щоб зміни вирішувалися в Європейській раді перш, ніж бути ратифікованими у кожній державі. Поправка до статті 136 TFEU (Договір про функціонування ЄС) використовує спрощену процедуру перегляду за невеликих обсягів змін.
Будь-яка реформа правової основи ЄС має бути ратифікована в кожній державі-члені. Всі держави зобов'язані ратифікувати її і подати ратифікаційні грамоти на зберігання уряду Італії, перш ніж договір набуде чинності в усіх відношеннях. У деяких країнах, таких як Ірландія, зазвичай проводяться народні референдуми за будь-яких змін у Конституції. В інших країнах, таких як Німеччина, референдуми заборонено конституційно і ратифікація відбувається в національному парламенті.
В деяких випадках, референдуми в державі не ухвалювали договору. В Ірландії та Данії був проведений другий референдум і, після низки поступок, договір був ухвалений. Однак у Франції і Нідерландах, договір відхилили на користь такого, який би не потребував референдуму. У Норвегії більшістю був взагалі відхилений договір про вступ в ЄС.
Підписані договори
Легенда таблиці: [Заснування] — [Поправки] — [Членство]
Запропоновані договори
2013 року тривають дискусії щодо надання Чехії права на неучасть у Хартії основних прав, і питання глибшої інтеграції єврозони.
Умови вступу від Чехії
У 2009 році президент Чехії Вацлав Клаус відмовився підписати Лісабонську угоду, якщо Чехія не отримає права на неучасть у Хартії основних прав, так, як Польща і Велика Британія за 30-им протоколом(source), боячись, що це створить юридичні проблеми у судах ЄС з сім'ями німців, яких було виселено під час Другої Світової війни[10] з території сучасної Чехії. Хоча, за словами експертів, закони, за якими депортували німців, не підпадають під юрисдикцію ЄС.[11] В жовтні 2009 лідери ЄС погодилися внести поправки до договору до наступного з'їзду, на якому приєднають Чехію.[12][13]
Поправка була пізніше запропонована на Європейській Раді[14], хоча сенат Чехії у жовтні 2011 ухвалив рішення, що не має наміру підписувати умови договору.[15] У жовтні 2012 року Комітет з конституційних питань Європейського парламенту затвердив рішення, що не рекомендує приєднання Чехії до угоди.[16] 22 травня 2013 Європейський парламент закликав Європейську Раду не розглядати пропоновану поправку від Чехії.[14][17][18] Проте, Парламент також заявив, що приєднання Чехії до протоколу 30 не потребує нового з'їзду.[19]
Банківський, податковий і політичний союз в єврозоні
23 травня 2012 Європейська рада призначила свого президента — Германа Ван Ромпея, президента Комісії — Жозе Мануел Дурау Баррозу, президента Єврогрупи — Жан-Клода Юнкера, президента Європейського центрального банку — Маріо Драґі, з метою представити доповідь про червневу Європейську раду з посилення економічного і монетарного союзу у відповідь на європейську кризу.[20]
У доповіді запропоновано важливі зміни у чотирьох областях: по-перше, банківський союз закликаний охопити пряму рекапіталізацію банків з Європейського стабілізаційного механізму, створити посаду спільного фінансового керівника, спільну схему банківських резолюцій і фонд гарантування вкладів. По-друге, пропозиції податкового союзу пропонують дуже суворий контроль бюджетів країн єврозони і закликає до єврозв'язку у середньострокові терміни. По-третє, вона закликає до тіснішої співпраці і інтеграції в галузі бюджетів країн і, нарешті, до зміцнення демократичної легітимності та підзвітності. Останнє, як правило, передбачене, як надання наглядових повноважень Європарламенту у фінансових питаннях і в зміцненні політичного союзу. Новій договір має ухвалити пропоновані зміни.[21]
Доповідь була затверджена Європейською Радою 28-29 червня. Рада також постановила призначити Європейському центральному банку роль фінансового наглядача єврозони до кінця року, і ухвалила рішення прямої рекапіталізації банків. Існують різні думки щодо необхідності зміни договору Європейського стабілізаційного механізму. Після обговорення вирішили, що буде створена проміжна доповідь у жовтні щодо всіх інших питань, і остаточна у грудні. Теоретично будь-який договір на цій основі може буди підписаний у 2013.[22][23]
Ратифікація може стати проблемною у багатьох країнах ЄС. Міністр фінансів Німеччини, Вольфганг Шойбле, заявив, що Німеччина повинна написати нову конституцію, аби ухвалити на референдумі такі умови.[24]
Непідписані договори
Європейська оборонна громада
Після успішного підписання Паризького договору були спроби переозброїти Німеччину у рамках європейської військової структури — Європейського оборонного співтовариства. Договір був підписаний шістьма членами-засновниками 27 травня 1952 і загальна асамблея приступила до розробки Договору про європейську політичну спільноту із забезпечення демократичної підзвітності нової армії, але цей договір був залишений, через те, що французька Національна Асамблея відхилила ідею спільного оборонного товариства 30 серпня 1954.
Приєднання Норвегії
Норвегія намагалася вступити до ЄС (і в Європейські товариства) двічі, і обидва рази на національних референдумах було відхилено ідею членства, через що Норвегія взагалі відмовилася від намірів вступати до ЄС. Перший договір був підписаний у Брюсселі 22 січня 1972, а другий у Керкірі 24 червня 1994.
Введення Конституції для Європи
Конституція Євросоюзу мала об'єднати усі попередні договори, крім Євратому, в єдиний документ. Вона також змінювала систему голосування, спрощувала саму структуру ЄС і розширювала зовнішню політику співпраці. Договір був підписаний у Римі 29 жовтня 2004 і мав набути чинності 1 листопада 2006 року, якщо буде ратифікований усіма країнами-членами. Проте, цього не сталося: 29 травня 2005 Франція на національному референдумі відхилила договір, а згодом і Нідерланди, на своєму референдумі, 1 червня 2005 року. Після перегляду Конституції, 2007 року в Лісабоні було створено Європейський Союз.
Договір Європейського Стабілізаційного Механізму
Після переговорів про внесення змін до статті 136, що завершилися в березні 2011 року, лідери ЄС прийшли до згоди про постійний фонд стабільності для єврозони під назвою Європейський механізм стабільності 11 липня 2011. Було вирішено, що розмір ЄСМ становитиме 500 млрд євро, замінивши таким чином непостійні Європейський фонд фінансової стабільності та Фінансовий стабілізаційний механізм. Проте, оскільки криза в ЄС погіршилася, лідери ЄС вирішили поки не підписувати договір, натомість доповнивши і відкоригувавши його, змінивши, таким чином, початкову концепцію. Наступна версія договору була підписана 2 лютого 2012 року.
Посилання
- Договір про заснування Європейської Спільноти
- Treaty on the Functioning of the European Union, Europa
- Protocols, Europa
- Annexes, Europa
- Declarations, Europa
- CONSOLIDATED VERSION OF THE TREATY ESTABLISHING THE EUROPEAN ATOMIC ENERGY COMMUNITY (2010/C 84/01), EurLex. Retrieved 18 September 2011
- Expired due to 50-year limit included in Treaty, absorbed by EU via Ніццький договір.
- http://www.cvce.eu/viewer/-/content/903872ca-002c-4ba4-b845-c25bbcb0f60f/en
- Replaced by Amsterdam Treaty
- David Charter (13 жовтня 2009). I will not sign Lisbon Treaty, says Czech President. The Times (London). Процитовано 28 січня 2010.
- Vaughne Miller (9 листопада 2009). The Lisbon Treaty: ratification by the Czech Republic. The House of Commons Library. с. 10. Архів оригіналу за 9 листопада 2010. Процитовано 28 січня 2010.
Steve Peers (12 жовтня 2009). The Beneš Decrees and the EU Charter of Fundamental Rights. Statewatch. с. 9. Процитовано 28 січня 2009. - Council of the European Union (1 грудня 2009). Brussels European Council 29/30 October 2009: Presidency Conclusions. 15265/1/09 REV 1. Процитовано 23 січня 2010.
- Andrew Gardner (29 жовтня 2009). Klaus gets opt-out. European Voice. Процитовано 28 січня 2010.
- Application of the Charter of Fundamental Rights of the European Union to the Czech Republic. Protocol (amend.). Європейський парламент. Процитовано 3 березня 2012.
- SECOND DRAFT REPORT on the draft protocol on the application of the Charter of Fundamental Rights of the European Union to the Czech Republic (Article 48(3) of the Treaty on European Union). Європейський парламент Committee on Constitutional Affairs. 4 квітня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
- Duff welcomes vote against Czech attack on Charter. Alliance of Liberals and Democrats for Europe. 9 жовтня 2012. Архів оригіналу за 3 січня 2013. Процитовано 31 січня 2013.
- European Parliament resolution of 22 May 2013 on the draft protocol on the application of the Charter of Fundamental Rights of the European Union to the Czech Republic (Article 48(3) of the Treaty on European Union) (00091/2011 – C7-0385/2011 – 2011/0817(NLE)). 22 травня 2013.
- Архівована копія. Архів оригіналу за 9 листопада 2013. Процитовано 8 листопада 2013.
- European Parliament decision of 22 May 2013 on the European Council's proposal not to convene a Convention for the addition of a Protocol on the application of the Charter of Fundamental Rights of the European Union to the Czech Republic, to the Treaty on European Union and the Treaty on the Functioning of the European Union (00091/2011 – C7-0386/2011 – 2011/0818(NLE)). 22 травня 2013.
- Remarks by President of the European Council Herman Van Rompuy following the informal dinner of the members of the European Council. Європейська Рада. 24 травня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
- TOWARDS A GENUINE ECONOMIC AND MONETARY UNION. Герман Ван Ромпей. 26 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
- EUROPEAN COUNCIL / 28/29 JUNE 2012 / CONCLUSIONS. [[Європейський парламент]]. 29 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
- EURO AREA SUMMIT STATEMENT / 29 June 2012. Єврозона leaders. 29 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.
- EU Debt Crisis: Germany will have to get approval from the electorate to share sovereignty warns Schauble. the INFORMATION DAILY. 26 червня 2012. Процитовано 7 липня 2012.[недоступне посилання з липня 2019]