Решуцьк

Решу́цьк — село в Україні, в Рівненському районі Рівненської області. Населення становить 349 осіб. Інфраструктуру села складають початкова школа, крамниця, медичний пункт та майстерні. Туристичний комплекс «Monte Carlo» та сезонні бази відпочинку, розташовані на території поселення, виконують рекреаційну функцію. Вже понад 40 років у селі відбуваються обласні змагання зі спортивного орієнтування.

село Решуцьк
Країна  Україна
Область Рівненська область
Район/міськрада Рівненський район
Громада Олександрійська сільська громада
Основні дані
Засноване 1569 (453 роки)
Населення 349
Площа 0,465 км²
Густота населення 584,95 осіб/км²
Поштовий індекс 35322
Телефонний код +380 362
Географічні дані
Географічні координати 50°43′00″ пн. ш. 26°16′44″ сх. д.
Середня висота
над рівнем моря		 182 м
Водойми Горинь
Найближча залізнична станція Решуцьк
Відстань до
залізничної станції		 0,996 км
Місцева влада
Адреса ради 35320, Рівненська обл., Рівненський р-н, с. Олександрія, вул. Святопреображенська, 66
Карта
Решуцьк
Решуцьк
Мапа

Походження назви

Сучасний нам топонім утворено суфіксальним способом, що свідчить про його прикметникове походження. Основою могло стати говіркове слово «решка» – зарості горішника, або ім’я чи прізвище власника поселення, наприклад, Решук.

Існують й інші теорії походження назви. Одна з них стверджує, що топонім походить від імені аббасидського халіфа Гаруна аль-Рашида як арабізм.[1] Інша шукає корені у слові «рішучий».[2] За народними переказами, село з’явилося «на рештках» знищеного татарами городища Оселиця, тому первісною назвою була Рештки.[3]

Історія

Решуцьк належав князям Несвицьким, з XVI ст. – Острозьким, пізніше Кердеям, з яких походять Олізари, в XVIII ст. – Стецьким, з XIX ст. – Радзивілам і Сементковським.[4]

Перша згадка про село датується 1569 роком [5]: в описі майнових меж Василя-Костянтина Острозького й Олізара Кердея Мильського воно фігурувало як Жешецьк, що далі трансформувалося у Речишину, Жешуцько та ін. подібні видозміни.

За Хмельниччини, 1652 р. «решуцкие крестьяне» долучалися до розорення поміщицьких маєтків.[6]

На кінець ХІХ ст. село з населенням 437 жителів було парафією Коптовичів[7]; мало водяний млин, лісничівку та тартак, смолярню, ставкове господарство.[6]                                                                      

З 20-х років XX ст. частка населення, що перебувала у селі виключно у літній період почала зростати. Так, рівняни забудовували берег Горині дачними будинками або винаймали помешкання у тамтешніх мешканців. У міжвоєнний період у селі функціонував театральний колектив, що ставив спектаклі українською мовою, а також музичний ансамбль.

У 1939-1945 рр. у Решуцьку фіксуються випадки вбивств польського населення. Чисельні знахідки вибухонебезпечних предметів свідчать про розташування у місцевому лісі складів боєприпасів радянської армії, що підтверджують старожили.

Уродженцем села Решуцьк є художник-пейзажист Степанюк Костянтин (1965).[3]

Пам'ятки старовини

З донесення Кустинської волості кінця XIX ст. про збережені пам’ятки давнини відомо про курган Бойчина могила, розташований у решуцькому лісі.[8]

У мистецтві

Село Решуцьк згадується в еротичному трилері Миколи Сухомозського, написаного назвами населених пунктів України.[9]

Див. також
  1. Тищенко, К. М. (2010). Східний світ в українській топонімії (IV. Арабський світ. V. Кавказ. VI. Мадяри). Східний світ (1). с. 152–172. ISSN 1608-0599. Процитовано 7 лютого 2021.
  2. Україна і Русь? Яка назва первісна? - Оксентій Онопенко - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.
  3. Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 254.
  4. Orłowicz, М. (1929). Ilustrowany przewodnik po Wołyniu. Łuck. с. 213–214.
  5. Тучинське Погориння: минувшина та сьогодення - В'ячеслав Вінічук - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.
  6. Войтович, В. (2012). Рівне та околиці Рівного: стежками етнографічних подорожей. Рівне. с. 252.
  7. Теодорович, Н. (1889). Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. 2: Уезды Ровенский, Острожский и Дубенский. Почаев. с. 503.
  8. Антонович, В. Б. (1900). Археологическая карта Волынской губернии. М.: Тип. Г. Лисснера и А. Гешеля. с. 43.
  9. Мохнатка - Микола Сухомозський - Тека авторів. Чтиво. Процитовано 7 лютого 2021.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.