Ізмаїльський державний гуманітарний університет

Після утвореня Аккерманської області у серпні 1940 року на території колишніх Аккерманського та Ізмаїльського повітів Бессарабії уряд УРСР ухвалив постанову від 13 серпня про відкриття в місті Аккерман (нині — Білгород-Дністровський) учительського інституту з трьома факультетами — мови та література, фізико-математичний та історичний. Очолив навчальний заклад Андрій Снісара. На період війни інститут не працював.

Після звільнення Подунайських земель у листопаді 1944 року приймається рішення про поновлення роботи учительського інституту (ректор — Віктор Семашко). У період 1944 —1945 років навчальний заклад працює у єдиному із шпиталем приміщенні, в умовах нестачі підручників, паперу, наочних посібників та аудиторного фонду. Перший випуск відбувся у 1945 році (11 учителів).

З 1951-го року інститут переведено до обласного центру — місто Ізмаїл у зв'язку із реформуванням педагогічної освіти УСРС. З 1952 року  Ізмаїльський державний педагогічний інститут (ректор з 1951 по 1958 роки — Дмитро Лобер).

На період ліквідації Ізмаїльської області припадає реформування інституту — у 1956 році факультет мови та літератури переведено до Одеського державного університету, 1959-го — фізико-математичний — до Одеського педагогічного інституту. Протести з боку громадськості регіону призвели до того, що у липні 1956 року наказом Міністерства освіти в Ізмаїльському педагогічному інституті було відкрито факультет підготовки вчителів початкових класів (з 1958 по 1962 роки ректор Іван Саєнко).

На період стабільної розбудови інституту — 1963 рік — приходиться започаткування роботи факультету іноземних мов із двома відділеннями —англійської та французької мов (ректор — Василь Нефьодов). У 1972 році вводиться в дію студентський гуртожиток на 520 місць, 1974 — новий навчальний корпус, 1986 — другий студентський гуртожиток. В інституті відкриваються відділення російської мови та літератури, української мови та літератури, які згодом будуть об'єднані у філологічний факультет. Факультет української філології та історії створено у 1989 році. Починають функціонувати лабораторії технічних засобів навчання, лінгафонні й навчально-методичні кабінети.

На кінець 80-х — початок 90-х приходиться відкриття аспірантури з п'яти спеціальностей, започатковується «Науковий вісник Ізмаїльського державного педагогічного інституту» як фахове видання (головний редактор — професор О. А. Колесников), у 1995-у створюється інженерно-педагогічний факультет. Відкриваються нові факультети — довузівської підготовки та післядипломної освіти (1999) та історичний (2001), вперше здійснено набір у докторантуру зі спеціальностей «Теорія та методика професійної освіти», «Порівняльне літературознавство». В розпорядження вишу передано третій навчальний корпус (колишній Ізмаїльський технікум механізації та автоматизації засобів виробництва), з'явилися комп'ютерні класи, лабораторії, Центр інформаційно-комунікаційних технологій з локальною мережею та виходом в інтернет тощо.

Згідно розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 березня 2002 р. (№ 95-р) Ізмаїльський державний педагогічний інститут реорганізовано в Ізмаїльський державний гуманітарний університет. За вагомий внесок у справу підготовки висококваліфікованих кадрів для народної освіти Ізмаїльський державний гуманітарний університет нагороджено Срібною медаллю «Незалежність України» та дипломом Міжнародного академічного рейтингу «Золота фортуна».

Сьогодення університету — підготовка фахівців нового покоління, здатних працювати в умовах інтеграції України до європейського простору й конкурувати на світовому ринку праці.[2]

Університет готує фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями «бакалавр», «спеціаліст», «магістр». На чотирьох факультетах навчається майже 2 тис. студентів за 23 спеціальностями, серед яких:

• Українська мова і література;
• Історія;
• Соціальна педагогіка;
• Дошкільна освіта;
• Початкова освіта;
• Образотворче мистецтво;
• Музичне мистецтво;
• Практична психологія;
• Фізичне виховання;
• Мова і література (англійська, німецька, французька, російська, румунська, болгарська);
• Технологічна освіта;
• Економіка і підприємництво;
• Туризм;
• Інформатика;
• Переклад (англійська, німецька, французька мови) тощо.

• з 13 серпня 1940 — Андрій Снісара
• 1944 — 1945 — Віктор Семашко
• 1951 — 1958 — Дмитро Лобер
• 1958 — 1962 — Іван Саєнко
• Василь Нефьодов
• 1965 — 1975 — Іван Никифорчук
• 1976 — 1986 — Анатолій Тичина
• 1987 — 1990 — Анатолій Кавалеров
• Володимир Мельник
• Валерій Середенко
• 1996 — жовтень 2013 — Олександр Лебеденко
• Олександр Лебеденок
• Ярослав Кічук — з липня 2016-го (наказ Міністерство освіти і науки України від 16.06.2015 р. № 244-К)

• Дроздовський Володимир Петрович — мовознавець, професор
• Дудкін Мар Сергійович— хімік, професор
• Кавалеров Анатолій Іванович — філософ, професор
• Кавалерова Ніна Антонівна — педагог, професор
• Саєнко Іван Єгорович — літературознавець
• Сахнович Лев Аронович — математик

• Бойченко Павло Іванович — голова Кілійської Об'єднаної територіальної громади, депутат Одеської обласної ради VI скликання, член партії Блок Петра Порошенка «Солідарність»
• Колєв Олег Вікторович — український журналіст, політик, Народний депутат України 9-го скликання
• Савченко Олександра Яківна — академік НАПНУ
• Ткаченко Юрій Олегович — український економіст, підприємець, голова Черкаської обласної державної адміністрації[3]

• Офіційний сайт